Четвер, 08 березня 2012 08:57
Юрій Андрухович
Юрій Андрухович
Письменник

Похвала вірності

Я щойно замислився над тим, що з нагоди свята добре б написати щось таке для жінок. Навіть, якщо сам я до цього жіночого свята ставлюся радше критично. Щось таке, наприклад, про вірність. Відомо, що, крім жіночої вірності, є вірність лебедина і є собача. Хтось із вас знає ще якісь різновиди?

Ця історія трапилась якось у розпалі літа.

Ми - Проректор, Поет, Критик і я, всі з дружинами - вибралися на пікнік у мальовничих околицях на історичній межі Волині й Поділля. Там є такі благословенні місця - глушина, до якої з Острога повзеш приблизно 2 години місцевою маршруткою. І потім ще якийсь час ідеш від останнього на маршруті тої маршрутки села, аж урешті виходиш до руїни замку й берегів озера.

Й отам, на краю цілком дрімучого лісу, понад озером, ми розшукали відповідне місце з альтанкою й почали свої пікнікові приготування, а відтак і розваги-радощі. У центрі наших планів була не тільки пристойна кількість алкогольних трунків вітчизняного виробництва, а й відповідний запас сировини для створення їстівного продукту, званого шашликом. Але, щиро кажучи, не тільки - багато всякого було в нас із собою того майже казкового липневого дня. Забігаючи наперед, скажу, що наші плани нам того разу в усьому вдалися і пікнік виправдав покладені на нього сподівання. Навіть в озерні води ми досхочу попірнали, щоразу ріжучи литки на якихось гострих водоростях.

Весь наш пікнік минув під знаком цієї красивої, але нещасної істоти, ще однієї жертви людської підлості та безвідповідальності

Десь приблизно із самого початку на нашому видноколі з'явилася вона. Так наче з лісу вибігла. Ні, я знаю, що слово "собака" українською мовою має чоловічий рід. А все ж я пишу тут "вона", бо та собака була нею. Чорнява красуня з виразними домішками одразу кількох мисливських порід, вона обережно принюхувалася здалеку до нашого вогнища та інших запахових сумішей. Тут усезнаючий Проректор сповістив, що "от вона завжди сюди приходить, бездомна бідолаха, якісь сучі діти господарі колись вивезли в ліс та й тут покинули".

Зрозуміло, що ця інформація не могла не розжалобити нас на всю. Ми стали припрошувати її до себе і всіляко частувати й голубити. Фактично весь наш пікнік минув під знаком цієї красивої, але нещасної істоти, ще однієї жертви людської підлості й безвідповідальності. Ми як могли ощасливлювали її - годували всім, від чого вона не відмовлялася, фотографували, чухали їй живіт, спину й чесали за довгими спанієльськими вухами. Вона була явно задоволена всім, що відбувається навколо неї. Кращої подруги ми не знайшли б ніде не світі. На нас не лишилося сухого місця від її облизувань.

Наприкінці гулянки виникла ідея забрати її з собою до Острога й поселити в академії. Вона, ідея, так усім сподобалася, що ми навіть почали вигадувати для нашої найкращої подруги якусь кличку, забувши, що вона так чи інакше мусила б уже якось називатися. Щойно при цьому ми зауважили, що вона зникла.

До зупинки в селі ми поверталися хоч і не такими твердими ногами, як перше, але тим же шляхом. І що ви думаєте? В одному з подвір'їв ми зненацька побачили нашу чорняву красуню. Яка ще й до того, наче виконуючи свій собачий обов'язок перед мешканцями того дому, почала щосили всіх нас обгавкувати - так ніби з ніг до голови обклавши матом. У нас аж мову відібрало від обурення. Лише Критик гукнув у бік тих людей:

- Ваша собака?

- Наша, - гордо відповів хтось із них.

- То передайте їй, що вона сука, - сказав Критик з усією гіркотою, на яку лиш був здатен.

Зараз ви читаєте новину «Похвала вірності». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

28

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода