Коли з нагоди чергової річниці Незалежності президент України Віктор Янукович нагородив одіозного міністра освіти та науки Дмитра Табачника орденом Ярослава Мудрого IV ступеня, медіарпростір вибухнув коментарями переважно двох видів. Автори одних цілком справедливо називають таке нагородження ляпасом усій країні – адже вагомих заслуг перед державою Табачник не має. Навпаки: вважається креатурою Кремля, не сприймає Україну самостійною державою та працює проти неї. Інша група має привід поговорити про такі нагородження як про пережиток радянських часів – мовляв, їх отримують не справді гідні, а насамперед віддані та вірнопіддані.
Мабуть, праві обидва хори. Аби не одна обставина, яку майже ніхто не бере до уваги. А саме: черговий орден для Дмитра Табачника цілком дорівнює присвоєння звання Народного артиста України виконавцю пісень з матюками Олегові Гаврилюку. Або, коли вже на те пішло, удостоєння цим самим званням російського артиста Філіпа Кіркорова – тут постарався вже Віктор Ющенко, попередник Януковича. Мабуть, Ющенко забув, що екс-чоловік Алли Пугачової під час президентської кампанії'2004 агітував за його опонента. А ще раніше уславився непристойними скандалами, вимагаючи від "хохлів" лімузину до трапу літака.
З таким підходом до високих нагород українські ордени легко можна роздати Івану Урганту та Олексію Паніну. Мотивацію знайти дуже просто, особливо – в контексті нагородження згаданого вже Дмитра Табачника. Котрий поділяє думку Паніна про певні доопрацювання товариша Сталіна по відношенню до кримських татар – і не лише до них, але поки що чемно мовчить. Натомість своєю владою коригуючи зміст шкільних підручників історії.
Між іншим, такий орден Табачник, відомий своїм інтересом у антикварному бізнесі, цілком здатен купити й присвоїти собі сам. Він не раз пишався своєю колекцією орденів та медалей. Навіть фотографувався, обвішаний ними, моя новорічна ялинка, для преси – це фото можна знайти на обкладинках українських газет. Лиш приблизний їхній підрахунок налічує в його активі більше двох десятків екземплярів чи експонатів, то вже як сприймається. Всі вони отримані ним у часи наближення Табачника до президентів, спершу – Леоніда Кучми, тепер – Віктора Януковича. Ще у нього є нагороди від Путіна, чому навряд чи варто дивуватися.
У зв'язку з цим слід згадати скандал із присвоєнням Табачнику, котрий не служив у армії ні дня, звання полковника – якого Кучма тут же позбавив його, щойно цей персонаж потрапив у немилість. Ось вона, суть українських орденів, медалей та звань: захочуть – дадуть, захочуть – заберуть. Але оскільки одіозною персоною Табачника перелік нагороджених не обмежується, пропоную розглядати його лише як приклад того, що інститут державних нагород в Україні давно й упевнено перетворився на практику роздавання брязкалець на ярмарку марноти.
Аби ви розуміли в повній мірі, до чого я веду, нагадаю, скільки орденів Леніна було в лиховісного голови НКВС, головного сталінського ката Лаврентія Павловича Берії. У того, хто розчерком пера відправляв на смерть сотні тисяч людей, а на каторгу – мільйони, було 5 орденів Леніна. Ще він був Героєм Соціалістичної праці та – увага! – кавалером Ордена Суворова І ступеня. Нагорода ця - за організацію депортації чеченців. Давав йому ці ордени, звісно, товариш Сталін, один із диктаторів ХХ століття.
Скажіть, будь ласка, чи має своє справжнє значення хоча б половина одного такого ордена, коли мова заходить про фігуру на зразок Берії? А яку вагу, крім, звісно, живої мають ордени, котрими були увішані груди Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Ілліча Брежнєва?
Аби не заглиблюватись в історію, наголошу на очевидному та незаперечному факті – щонайменше останніх півстоліття люди, наближені до влади хоч у СРСР, хоч у РФ, хоч в Незалежній Україні, розважаються навішуванням цяцьок на груди та шиї один одного. Жодного іншого забезпечення, окрім хіба що представницького зовнішнього вигляду, вони не мають. Принаймні – в очах більшості громадян.
Ну хіба можна серйозно сприймати Героєм України, наприклад, Тетяну Засуху, особливо після каруселі на її виборчому окрузі минулого року? Напевне, ордени та медалі від імені держави дають якісь привілеї. Але навіщо Засусі привілеї, коли вона й без них, по суті , феодал і свою старість цілком забезпечила, без всяких нагород.
Чи згадаємо всує співака Віктора Павліка, який в день перемоги Януковича на виборах 2010 прямо сказав журналістам – сподівається тепер отримати народного артиста України. Це виглядає не інакше, як випрошуванням. Бажанням долучитися до касти іменитих – адже нічого іншого, крім відчуття, що життя вдалося, ці відзнаки не додають.
Аби кожен отриманий орден справді чогось важив, насамперед – у очах суспільства, рішення про його вручення мусить прийняти людина, котрій народ довіряє. Тоді навіть похвальна грамота без рамки сприйметься як достойна винагорода. Поки ж ордени видаються приблизно за таким принципом: "Хочеш?" - "А чого ж, такого в мене ще нема". – "Ну, матимеш, чекай".
Головне ж тут: державна відзнака дається персонажеві, який нічим хорошим не уславився. Тому самому голові МВС Віталію Захарченку – акурат за два місяці після Врадіївки...
2 
1
Коментарі
40