"Рабов в рай не пускают"

На День незалежності до пам'ятника Шевченка у Києві прийшло більше людей, ніж минулого року. За нашими даними, на площі було тисяч п'ятнадцять. Це вже великий мітинг, який нагадує "Україну без Кучми". Але цього мало, щоби влада здригнулася.

Вулиці неподалік пам'ятника перекрила велика кількість міліції та "Беркуту". Їх було дванадцять тисяч. Колона людей, яка йшла на Банкову, могла прорвати один кордон. Але за ним – ще декілька. Взагалі це б не допомогло, хіба що продемонструвало силу опозиції. Ми на місці прийняли рішення не влаштовувати бійку. Бо у людей свято. Цього разу опозиція не перемогла і не програла.

Після цих подій нам всім треба зрозуміти дві речі.

По-перше, ця влада не хоче, не може, не вміє і не буде дотримуватися будь-яких правил. Навіть виконувати свої ж рішення. Вона боїться. Це генетичний страх. Коли ми були при владі, мітингів не боялися. Партія регіонів ставила свої намети в центрі Києва. Ми туди ходили, спілкувалися із людьми. Не дивлячись на те, що там було багато проплачених.

По-друге, опозиція почала об'єднуватися. Навіть ті, що нещодавно взагалі не розмовляли між собою. Сьогодні ми домовляємося.

На мою думку, на мітингу не прозвучала одна правильна фраза:"Рабів до раю не пускають". Її сказав видатний український діяч Іван Сірко. Нашому народу треба це зрозуміти і не забувати. Рабство починається з того, коли в Макіївці ховають Василя Джарти, жінки говорять: "Прийшли поховати свого господаря". Або коли людина не виїжджає із Добропілля в Донецьк чи Київ, бо не розуміє, що коли вона це зробить, то там нарешті почнуть платити гідну зарплату.

Свого часу шахтарі у Макіївці та Донецьку почали розвал Радянського Союзу. 75% з них були людьми з вищою освітою, але в силу багатьох причин не змогли себе реалізувати у якості юристів, лікарів чи педагогів. Вони зрозуміли, що не можуть жити достойно, тому вийшли на площі. Були готові змінювати своє життя заради чогось кращого. Як тільки розпочалася перебудова, ця частина суспільства пішла з шахти. Хоча там тоді були достойні зарплати, на відміну від сьогодення.

×