Ексклюзивы
пятница, 22 октября 2021 17:00

Коріння небес

"Той, хто не шанує минулого, втрачає майбутнє. Хто знищує своє коріння, не може зростати". Так писав легендарний австрійський художник і архітектор Фріденсрайх Гундертвассер. У Відні – кам'яному, цісарському, трохи помпезному – Гундертвассер будував щось геть протилежне: реальність ботанічну, водяну, єднання стихій, "сотень вод". У цій реальності немає прямих ліній. Прямі лінії – це злочин проти природи, вважав він. Немає простих геометричних фігур – натомість багато лабіринтів, рослинних і вегетативних стосунків із життям, де кожен новий корінець невідомо куди приведе, де кожна нова гілка має свою унікальну форму.

Будинки Гундертвассера у Відні не мають прямих ліній теж – підлога тут нерівна, немов ходиш по природних пагорбах, потрапляючи ногами то в узвишшя, то в провалля. Це будинки, які не протиставляються природі, а виростають із неї; де трава, кущі й дерева можуть рости посеред вітальні, а можуть проростати просто на даху, і тоді ти живеш, ніби не в будинку, а в печері, хованці, криївці. І все це живе й розквітає завдяки воді, стихії життя, з якої ти великою мірою і складаєшся, з якої ти народився, від якої назавжди залежиш.

"Хто знищує своє коріння, не може зростати". Людина – теж трохи ботанічна істота. "Коріння" не є лише довільною метафорою: якимось чином вона говорить про людську природу щось надзвичайно важливе. Ми не можемо підійматися до небес, якщо не спускаємося вглиб, у шахти того, що було. Небеса мають коріння: це добре знав інший видатний творець ХХ століття, письменник Ромен Ґарі.

Є чимало прикладів, коли людське коріння хотіли обірвати. У ХХ столітті знекорінювання стало методом і метою великих тоталітарних машин. У ХХІ столітті цей процес значно менш болісний, але ефективніший: амнезію нам продають щодня в божевільному потокові новин, у наркотику змін. Ми всі якоюсь мірою стали "безґрунтянами", якщо скористатися метафорою Віктора Домонтовича, яку потім так розвинув Юрій Шевельов.

Але пускати коріння – не означає бачити в минулому тільки добро. Земля, там унизу, не завжди наповнена світлом і повітрям. А краще сказати: ніколи ними не наповнена. Дивитися в минуле – означає, не лише тягти з нього для себе "поживні речовини", а й дивитися в очі злочинам і трагедіям.

Україна сьогодні – одна з найбільш амнезійних країн. Більшість наших міст – сліпці, що не знають про себе нічого і бояться цього знання. Наші простори – tabula rasa, і з цими порожніми дошками нам, виявляється, комфортно.

Можемо в усьому звинувачувати тоталітарний Радянський Союз та його залишки – і це справді так, він винен за величезну частину цієї штучної амнезії. Але чи не продовжуємо ми культивувати її в собі? Дехто хоче бачити у своїх предках тільки героїв, дехто – тільки жертв, дехто – тільки вбивць. Але хіба так буває? Нація ніколи не може бути вся святою чи проклятою, а значить, серед неї завжди будуть праведники і будуть злочинці. Чи готові ми визнати, що серед нас були не тільки жертви чи праведники, а й також чимало вбивць?

Ми так хочемо побудувати нову країну і здійснити "квантовий стрибок у майбутнє", що знову заплющуємо очі на те, що сховано в глибині. Але без аналізу свого коріння не буде шляху вперед. І історія наша – теж ботанічна й заплутана, в ній немає прямих ліній, а є часом світлі, а часом моторошні лабіринти. У серцях багатьох із них ховаються Мінотаври.

"Той, хто не шанує минулого, втрачає майбутнє". Можна продовжити цю фразу: хто боїться сміливо дивитися в очі своєму минулому, втрачає майбутнє. Небеса і справді мають коріння. Це коріння не завжди покаже те, що ми хотіли би побачити. Але знання – краще за незнання. А бачення – краще за сліпоту. І пам'ять – краще, ніж амнезія. Особливо, коли ця амнезія штучна.

Сейчас вы читаете новость «Коріння небес». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи