"Почему ты волочишь нас в писюар?" - новый шедевр о евроинтеграции Юрия Винничука

Ти знов збрехав, такий твій стиль,

Бо ти чума, ти цвіль і гниль.

Ти на гачку в Кремля висиш

І від страху лишень дрижиш,

Що виймуть там твоє досьє

І всім звістять усе, як є.

Що був колись страшний злидар,

А став оно який владар.

Хоч недовчений бакаляр,

І не бджоляр, але шапкар!

Крім того ще й крутий байкар,

Перед тобою я школяр,

Коли спімну твій гонорар.

Скажи, чому ти, як лихвар,

Волочиш нас у пісюар?

По тобі плаче Занзібар.

Ти думаєш, що ти тут цар?

Ти навіть, хруню, не лялькар,

А тільки скромний яничар,

Бо у Кремлі твій комісар,

Хоча точніше він жандар.

Ти міг би знатний буть свинар,

Чи славний на Донбас бубняр,

У цирку сміхунець-фігляр,

Глядь – заробив би на гектар.

Та завдяки всім пересвар

Став незалежності гробар,

Та ще й святинями гендляр,

Привів команду нечупар,

Що вилізла із чорних шпар,

А з ними армію азар.

Ти непосильний нам тягар.

Ти нафталін, ти наш кошмар,

Ну, скільки нам ще цей вахляр

Нести на плечах серед чвар?

Коли ж ти щезнеш, лютий псар,

І за який, скажи, хабар?