Ксенія, 42 роки, викладач у вищому навчальному закладі, Тернопіль, закурила в 40 років:
- У всіх дітей настає час, коли вони підростають і хочуть спробувати щось заборонене, зокрема паління. А в мене такого не було, звикла бути слухняною дівчинкою. По-перше, мама все життя воює з татом за куріння. По-друге, я - найстарша донька в сім'ї, тому повинна бути прикладом для двох молодших братів. До того ж училася в педагогічному вузі, вважала, що як майбутня вчителька, не маю права на погані звички.
А ще в мене дуже правильний і прискіпливий чоловік. Сам не палить, не п'є та вимагає цього від мене. Всі роки намагалася відповідати його уявленням і бути правильною дружиною.
Але потім щось мені бамкнуло в голові. Набридло жити так, як хочеться мамі, чоловікові. Захотілося відчути: щось у житті роблю з власної волі. Думаю: 40 років, пора виходити з-під контролю. На жаль, паління потай виявилося єдиним способом протесту.
Сталося це після чергового нервового зриву. Того дня ми з чоловіком посварилися. Я була сама не своя, і подруга запропонувала закурити, щоб заспокоїтися. Після першої цигарки було дуже погано. Організм бунтував, мене знудило, блювала так, що капіляри лопалися на обличчі. Думала, ніколи не палитиму. Але через деякий час поїхала на практику зі студентами в гори. Чисте повітря, легка розмова - цигарка легко пішла. Закарбувалося, що від того мені легше. Почала втягуватися.
Коли палю, відчуваю себе незалежною. Змінилася зовнішньо. Досі одягалася, як класична вчителька, - строга сукня, класична зачіска... Тепер ношу джинси, сорочки. Маю вигляд, наче хлопчисько. Зробилася більш впевненою в собі, можливо й через те, що трошки схудла.
Думка чоловіка завжди визначала всі мої дії - зараз частіше керуюся власною. Він звик, що в нас друзі тільки спільні, а тепер у мене є й інші. Раніше доводилося відпрошуватися: "Можна я піду туди-то з друзями?" Тепер тільки ставлю його перед фактом. Почала ходити до басейну.
Першими про моє паління випадково дізналися діти. Синові 19 років, доньці - 17. Якось прийшли до мене на роботу, у кабінеті відчувався запах диму, і вони все зрозуміли. Син, як і батько, дуже мене засуджує, а донька намагається зрозуміти.
Чоловік дізнався через півроку після того, як почала палити. Поїхали в гості до його брата з дружиною. Ми з братовою забалакалися, і я не витримала. А може, хотіла похизуватися - запалила сигаретку перед нею. А вона тільки тішилася. Бо досі її чоловік постійно ставив мене в приклад. Після того вона з тріумфом заявила йому, що я насправді ось яка: курю. А той сказав уже моєму чоловікові.
Він спершу не міг повірити. Сприйняв це як зраду: "Як ти могла? Ти ж знаєш, як я до цього ставлюся!" Може, й кинула б, якби не докоряв. А так - ні. Йому потім навіть донька пояснювала: причина також у його поведінці: "Так мамі докучаєш, що хочеш не хочеш - до чогось рука потягнеться".
Переважно палю на роботі. Коли сильно нервуюся, буває й до пачки в день, а так - дві-три цигарки.
Перед тим, як іти додому, ретельно приховую сліди куріння. Мащуся ефірними оліями, бо в чоловіка нюх, як у собаки. Кожного дня наче фейс-контроль проходжу, коли він мене цілує. Жуйки практично не допомагають. За годину до виходу з роботи п'ю настоянку полину. А в руках, щоб зник запах, розтираю гілочки туї.
Казимир ЛЕВКІВСЬКИЙ, 60 років, академік Академії інженерних наук, заступник директора Інституту інноваційних технологій, Київ, закурив у 34 роки:
- Ріс у бабусі, пас корів, гусей. Діти починати покурювати. Вважали, що як почне тягти цигарку, то стане дорослішим. Мене це не цікавило, але одного разу, в другому класі, теж спробував. Не сподобалося. Дим пішов горлом, до сліз.
Удома дядько почув від мене дим, скрутив із махорки цигарку, посадив навпроти й каже: "Раз ти, дитя, розпочало, дорослішаєш, то давай скуримо по одній". І змусив викурити всю ту самокрутку. У мене сльози текли градом, кашляв, бо тютюн був міцний, пекучий, але докурив до кінця. Після того так нудило, що я два дні пролежав. Це відбило всяку охоту до цієї справи. Де б не був - ріс в інтернаті в Києві, служив у армії - хлопцям так і не вдалося спокусити мене до паління.
І от у 24 роки одружився. Жінка на п'ять років молодша за мене, але вже тоді покурювала. Ми жили з моєю мамою, але дружина не хотіла, щоб свекруха запідозрила її в палінні, аби не сварила. Тому курила потай. Якщо диміла в хаті й мама заходила зненацька, то передавала цигарку мені, наче це я. Мама дивувалася: "Ти ж ніколи не палив?!" Відповідав: "Бавлюся".
Перші 10 років спільного життя пояснював дружині, що це шкідливо. А потім у 34 закурив сам. Палив активно, часом доходило до пачки в день. Здавалося, ніби нерви заспокоює.
Заборонили лікарі палити, коли в 52 роки стався інфаркт. Пролежав у лікарні півроку. Але вже так втягнувся, що вийшов звідти й першим ділом у найближчому кіоску купив пачку цигарок.
Другий інфаркт стався через чотири місяці. Коли 2003-го вийшов із лікарні, полишив.
А дружина продовжує палити. Раніше по пачці викурювала, зараз обмежує себе половиною. Коли прошу її покинути, каже: "Не лишай единственной радости в моей жизни". Хоча коли була вагітна й годувала сина грудьми, не курила.
Марина ІВАНОВА, 51 рік, старший бібліотекар, Івано-Франківськ, закурила в 41 рік:
- 10 років тому чоловік, як завжди, прийшов із роботи о сьомій вечора. Їсти відмовився. Мовчки почав збирати свої речі. Я думала, термінове відрядження. А він: "Іду геть із дому. Поки що житиму з татом". - "А ми з сином?" - питаю. - "А що ви? Ви не перші й не останні". - "Але ж ми вінчані". - "Як вінчані, так і розвінчані".
Доходити до мене все сказане почало десь через годину. Подзвонила подрузі, а та мені: "Це лише ти нічого не знаєш. Усе місто знає, що він купив собі двокімнатну квартиру, оформив на тата, а вчора ремонт закінчив. Не бери дурного до голови. Не реви, бо запухнеш до завтра. Яка підеш на роботу? Ліпше закури. Заспокоює".
Тремтіли руки, спазмувало горло, душили сльози. Пішла в міні-маркет і купила червону пачку LM. Попросила цигарки з фільтром, а продавщиця підсунула ці, бо найдорожчі.
Дочекалася, доки син Мишко засне, 7 років йому було, і пішла на кухню. Запалила від сірника. Потримала дим у роті й випустила. Потім затягнулася. Думала, очі вилізуть. Ледь не вдавилася від диму й кашлю. Першу ніч проходила взад-вперед по кухні. Не помітила, як скурила цілу пачку. Провітрила квартиру. Синові сказала, що дим через кватирку від сусідів занесло.
Такі безсонні ночі з цигаркою тривали близько місяця. Однієї пачки вже не вистачало. Втягнулася. Здавалося, цигарки заспокоюють. Хотілося запалити вже й удень. Ховалася, щоб, бува, син не помітив. Але якось уночі в темній кухні почула за спиною: "Мамо, ти що, куриш?" Посадила його на табуретку й почала пояснювати, що не всі тьоті, які палять, погані. Адже курить хресна, яку він любить, також його вихователька. А вона така добра й лагідна.
Три роки палила. Потім помітила: не тягне. На вечірках потягувала дві-три цигарки. На ранок почувалася зле. А ще через півроку перестала купувати цигарки додому. Та й звикла, що ми з сином залишилися удвох. Чоловік одружився знову.
Син привів маленького цуцика. Маємо чим займатися. А малюкам нюхати дим цигарок шкідливо. Тож я не палю й гостям не дозволяю.
Юрій МАРЧЕНКО, 40 років, держслужбовець, місто Умань на Черкащині, закурив у 29 років:
- Мій батько помер від хвороби легенів, коли мені було 8 років. Пам'ятаю, як мучився, кашляв. Потім йому вставили в горло трубку. Помер від того, що захлинувся кров'ю уві сні. Мати дуже стежила, аби ми з братом не палили. У школі хлопці пропонували піти в кущі, посмалити вкрадену в батьків "Приму". А в мене весь час батько перед очима - із трубкою в горлі.
11 років тому їхав на машині з товаришем. Я за кермом. Попереду - кінь із возом і вантажівка. Позаду ще транспорт. Кінь збрикнув на дорозі, вантажівка переді мною різко загальмувала. Миттєво викрутив кермо й виїхав на зустрічну. Там на нас автобус несеться. Біля дороги - ярок з деревами. Я по газах - і опинився в тому ярку. Машину двічі на дах перевернуло. Як стали на колеса й не врізалися в дерева, не знаю. Видно, не судьба нам тоді була.
Мабуть, із 5 хвилин сиділи мовчки, нерухомо. Не вірили, що все закінчилося. Олег дістав пачку "Прилук" легких і закурив. Я взяв у нього цигарку й уперше затягнувся. Відчуття сподобалися: по тілу розлилося якесь тепло й голова на хвилину зробилася, наче в дурмані.
Через день знову закурив. Випив пива натщесерце, і захотілося підсилити відчуття тим приємним дурманом. Зараз палю регулярно. Але такого кайфу, як раніше, вже не відчуваю. Скоріше звичка. Можу не палити кілька днів. Тоді десь зберемося компанією, хлопці закурюють, то прошу й собі цигарку.
2 
1
Комментарии