Ексклюзивы
четверг, 01 апреля 2010 20:43

"Володимир Висоцький краще за всіх робив парадні портрети"
6

Півтора-два місяці на рік - стільки працювали перші київські фотосалони наприкінці 1840-х. Їх відкривали іноземці на час проведення в січні-лютому на Подолі щорічного Контрактового ярмарку. На нього з'їжджалися виробники й оптові покупці з усіх кінців Російської імперії й із-за кордону. Після вдалої оборудки одні й другі зазвичай прямували до фотосалону - залишити спомин про щасливу мить у житті.

Хоч фотосалонами ті заклади годі було тоді назвати, та й самого поняття "фото" ще не існувало. Була даґеротипія. Замість фотоапарата маестро використовував камеру-обскуру - закриту скриньку з отвором. Фотоматеріалом слугувала посріблена мідна пластина, яку перед зйомкою обробляли парами йоду. Зйомка тривала півгодини. Тобто протягом 30 хв. клієнт мав стояти нерухомо.

Позувати перед камерою-обскурою сподобалося й киянам. Тож згодом деякі приїжджі фотографи залишилися в місті. Перше стаціонарне ательє відкрив на початку 1850-х якийсь француз Жак - прізвища його історія не зберегла.

Перший у Києві класичний фотознімок зробив 1853 року англієць Джон Борн. Маестро прибув на урочисте відкриття Ланцюгового мосту через Дніпро. Його запросив інженер-земляк Чарльз де Віньоль, автор і будівельник цього об'єкта. Ланцюговий міст вважали на той час найкрасивішим у Європі.

1858-го фотосалон заснував француз Шарль Гербст. А потім до нового вигідного бізнесу почали долучилися кияни. Власні студії відкрили: генерал у відставці Копйов, "художник императорской академии" Юневич, маклер Ляквиш, пенсіонер Чугаєвич.


Який вигляд мав київський фотосалон 100 років тому? Яскрава вивіска над дверима, знімальний павільйон з опаленням та електричним світлом. Реквізит на будь-який смак - фотель, журнальний столик, ціпок, віяло, дитячі іграшки. Декорації також - у лісі, біля озера, в горах. Клієнт нарешті визначився, як хоче бути сфотографований. Маестро починає чаклувати біля прямокутного ящика на тринозі.

Але то лише парадний бік справи. Насправді тодішнє фотоательє було цілою міні-фабрикою. Її "цехи": лабораторія з обробки й висушування знімків, склад хімічних реактивів, приміщення для зберігання паспарту - їх гуртом закуповували в Одесі й Варшаві. Обов'язково було й спеціальне приміщення-архів. Фотографи упродовж багатьох років зберігали всі негативи: ану раптом котрийсь клієнт захоче знову надрукувати світлини. Приміром, Генріх Лазовський, який тримав фотостудію на Прорізній, 4, за шість років накопичив 13 200 негативів. А Франц де Мезер - його заклад на Хрещатику працював понад 50 років - зберігав більш як мільйон негативів.

У кожному фотоательє також була кімната чи дві для художників-ретушерів. У жінок на знімках вони "прибирали" зморшки, чоловікам "підправляли" погляд на мужніший. А дітям, переляканим кремнієвими спалахами під час зйомки, домальовували янгольські усмішки.

І наостанок - кабінет власника фотосалону або найманого управляючого. Тут зазвичай стояли сейф із печаткою фірми й діловою документацією, письмовий стіл із чорнильним прибором, прес-пап'є, телефон і шафа з книжками про фотосправу, що розвивалася семимильними кроками.

Фотограф відкривав ательє і спочатку сам обслуговував клієнтів. Якщо справа просувалася, брав двох-трьох помічників, і помалу всю поточну роботу перекладав на них. Кількість працівників коливалася від трьох до 12. Учні, набравшись досвіду, часто-густо вирушали у "вільне плавання" й відкривали власні студії. І ставали конкурентами колишнього шефа.

Фотобізнес зазвичай стартував в орендованому приміщенні. Власники найуспішніших закладів згодом ставали заможними, купували будинки й переносили ательє туди. Той самий Франц де Мезер відкрив свій заклад, найнявши в грудні 1865-го перший поверх у будинку генерала Крилова на Прорізній. А за кілька років придбав земельну ділянку на Хрещатику, звів там будинок і розташував у ньому свій вже уславлений заклад: зі знімальним павільйоном, лабораторією, складом та архівом.

Третина київських закладів із табличкою "Фотографія" були розташовані на Хрещатику й у прилеглих кварталах. У них працювали провідні майстри. Їхні прізвища знав увесь Київ. Кожен мав власний почерк. Глянеш на фотокартку - й одразу видно, у чиєму салоні зроблена.

Генріх Лазовський дивував городян кольоровими знімками задовго до офіційного винаходу кольорової фотографії. Насправді він робив чорно-білі світлини. Потім лише йому відомим способом вручну розмальовував їх. Але так, що кольори навіть у найменших деталях виглядали природно. За цю новацію Паризька академія присудила Лазовському Велику золоту медаль і диплом почесного члена, а Академія винахідників - Почесний диплом.

Володимир Висоцький, власник фотостудії на розі Хрещатика й Лютеранської, краще за всіх робив парадні портрети. Під час зйомки він навіть удень вмикав електричне світло. Коштовні прикраси паній, ордени панів блищали ще ефектніше. А оскільки клієнти наряджалися до фото вдома, Висоцький висилав по них карету з трійкою білих коней.

Фотосалон Миколи Уземського стояв на Хрещатику на тому місці, де зараз розташований будинок столичної мерії. Він першим роздобув за кордоном новий вид фотопаперу - матовий. І друкував на ньому портрети - великого розміру, з відмінною виразністю зображення.


Зазвичай клієнти приходили до ательє без попередньої домовленості з фотографом. Найчастіше замовляли картки візитні - 6х10 см, та кабінетні - 11х16. Дюжина - 12 штук - перших, наклеєних на паспарту з логотипом фотоательє, коштувала 3 руб., а дюжина других - 6. За 2 руб. тоді можна було купити пуд (16 кг) гречки, за 4 - добре вгодовану індичку або пару чобіт, а за 7 - сотню оселедців.

Незаможні замовляли міньйони 3х5 см, по 2 руб. за дюжину. Термін виконання - тиждень. Готову роботу замовники забирали самі. Багаті надсилали кур'єра.

Товстосуми не їздили до фотографа, а запрошували його до себе. Фотосесію замовляли з нагоди народження дітей або внуків, родинних свят. Приводом для зйомки також могло ставали одержання нового ордену або чергового військового звання, купівля автомобіля. Відома людина, яка завітала в гості до господаря, - теж нагода запросити фотомайстра. Інколи його кликали не додому, а на підприємство замовника. Так робили зазвичай із нагоди ювілею фірми або для рекламних цілей.

Фотомайстри змагалися в рекламуванні своїх послуг на сторінках місцевих газет. Більшу частину таких оголошень займав перелік пропонованих послуг і нагород на виставках, якщо такі були. А далі кожен намагався підкреслити переваги власного закладу.

Студія Вікентія Раштанова заманювала клієнтів тим, що в разі замовлення 12 візитних або кабінетних карток безкоштовно друкувала ще й збільшений портрет.

Ательє "Гудшон и Губчевский" повідомляло, що працює "із шиком": має не один павільйон, як у всіх, а два. Один для денної зйомки, другий - "электрический для моментальных снимков вечером". Воно також приваблювало наявністю ліфта: сановній публіці не доведеться утрудняти себе доланням сходів на другий і третій поверхи.


Нову продукцію - тонку фотолистівку 10х14 см, без паспарту київські фотографи запропонували клієнтам на початку ХХ ст. На лицевій стороні - портрет замовника, а на звороті - розмітка, як на поштівці - для адреси, марки й тексту. Звичайна листівка тоді коштувала 3 коп., а "персональна" - із портретом відправника - 20 коп. Її російська імператорська пошта пересилала так само, як і всі інші "открытые письма".

Фотомайстрам часто замовляли реставрацію старих знімків - перезняти, збільшити, а то й вручну розмалювати. Віддавши в ательє невелику побиту часом чорно-білу світлину, замовник одержував велику й кольорову.

Масовим тиражем фотосалони випускали листівки із зображенням пам'ятних місць Києва. Спочатку друкували їх у візитному форматі, дешеві. Та коли з'ясувалося, що городяни й гості міста охоче купують таку продукцію, почали випускати картки більших розмірів і дорожчі - від 50 коп. до рубля. Такі листівки можна було придбати як у самих ательє, так і в книгарнях.





Франко був у позиченому фраку на весільному фото


1884 року Ольга Косач, що писала під псевдонімом Олена Пчілка, привела свою 13-річну доньку Ларису до фотоательє на розі Хрещатика й Лютеранської. Саме там, у салоні Володимира Висоцького, з'явився портрет Лесі Українки у віночку й із намистом. Він обійшов усі підручники. Через два роки Леся пішла сфотографуватися до іншої, не менш "крутої" в Києві, фотостудії - Франца де Мезера.

Клієнтами Висоцького були Іван Франко з Ольгою Хоружинською - прийшли сфотографувалися одразу після вінчання, 16 травня 1886 року. Цей салон Франкові порадила польська письменниця Еліза Ожешко, з якою він листувався. Іван Якович був у позиченому фраку, що виявився замалий. Комірець тиснув шию. Під час весільного обіду хтось вигукнув:

- Гірко!

Франко розгубився: у Галичині такої традиції не було. Йому підказали: слід поцілувати наречену. Після поцілунку Ольга заплакала. Того ж вечора подружжя сіло в потяг на Львів: перебування соціаліста Франка в Києві й деякі його промови здавалися поліції підозрілими. По від'їзді подружжя над весільними гостями почалося слідство, в їхніх квартирах провели обшуки.

Тож перша шлюбна ніч Івана й Ольги відбулася в купе.

Франко вперше відвідав Київ у лютому 1885-го. Приїхав збирати гроші для видання українського журналу в Львові. Зупинився на квартирі колишнього "громадівця" Єлисея Трегубова. Його дружина Антоніна, у дівоцтві Хоружинська, згадувала: "В нашій сім'ї жили дві мої сестри, що якраз скінчили свою середню освіту... Сестра Ольга в ті часи, як гостював у нас Франко, вчилася на Вищих жіночих курсах у Києві". Від'їжджаючи, Іван попросив у Ольги дозволу написати їй листа. У листі запропонував стати його дружиною. Ольга Хоружинська зі згодою не вагалася.





Перше в Україні фотоательє з'явилося в Одесі


Перше в Україні й Російській імперії взагалі фотоательє з'явилося в Одесі на вул. Поліцейській (тепер вул. Буніна, будинок не зберігся). 1843 року його відкрив художник Мюнхенської королівської академії живопису Філіпп Ґааз. Портрет без розфарбування коштував 5 та 8 руб. сріблом, залежно від розміру, розфарбований - 12 та 15 руб. сріблом. За фунт хліба тоді платили 1,5 коп., за фунт яловичини - 3,5 коп.

1851-го харківський ювелір Василь Зайцев з'їздив до Парижа на Всесвітню виставку й побачив там фотопортрети. Придбав знімальну камеру, фотоматеріали й відкрив фотомайстерню в Харкові.



"Гр.[аждан], делающих заказы, покорно просят пожаловать по возможности раньше, или записывасться наперед, т. к. по большому стечению публики, часто невозможно снять портреты для всех желающих"

Оголошення відставного штабс-капітана Волховського, власника фотосалону в будинку Завадського на Хрещатику, у газеті "Киевлянин" за 13 січня 1866 року


"Проживающие в городе Киеве Виктор Воюцкий и Александр Рудковский, препровождая ко мне пять экземпляров изданного ими первого русского фотографического календаря на 1867 год, просили представить их Государю Императору... Государь Император, удостоив принять означенные пять экземпляров, Всемилостивейше пожаловать изволил каждому из них золотые часы с такими же цепочками и ключиками".

інформував міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв 9 квітня 1867 року Київського, Волинського й Подільського генерал-губернатора Олександра Безака


24 000 рублів сягнув грошовий обіг фотоательє Володимира Висоцького вже в перший рік існування - 1873-й. Рекордним був 1892-й: ательє тоді принесло 52 000 руб.


30-36 тис. знімків

із краєвидами Києва, Одеси й Житомира щорічно випускало фотоательє Дмитра Маркова із 1895 року. Розташовувалося спочатку на Хрещатику, 6, згодом на Хрещатик, 41

Палітурні роботи фотоательє виконували також. Приміром, за індивідуальними замовленнями оформлювали київські краєвиди в альбомі із позолоченими застібками. Такий презент зазвичай дарували на ювілей чиновникам високого рангу. Коштував він від 150 до 250 руб.

Микола Пастернак презентував 1885 року спадкоємцеві престолу Миколі Олександровичу, майбутньому імператору Миколі ІІ, великий фотоальбом із краєвидами Києва. У відповідь цесаревич "велел жаловать киевскому фотографу Пастернаку золотой перстень, украшенный драгоценными каменьями".


Сейчас вы читаете новость «"Володимир Висоцький краще за всіх робив парадні портрети"». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи