"Кляса" перегукується з романами Жадана. Та написана рівніше

 

П'ять книжок, які радить прочитати співак Сашко Положинський

"Полтава" Петера Енґлунда

Якби не порадили цю книжку в книгарні "Є", і уваги б на неї не звернув. Прочитав за декілька днів. Тепер раджу всім, особливо коли мова заходить про Полтавську битву, гетьмана Мазепу та російсько-шведську війну, в яку так невдало вляпалась Україна. Автор  - шведський історик. Пише в художній манері, тож складається враження, ніби ти сам свідок тих подій.

Нещодавно їздив до Миргорода. Тамтешній товариш розповідав про Миргородський кінний козацький полк, який не перейшов на бік Івана Мазепи. Припустив: якби перейшов, все могло би бути інакше. Але в книзі йдеться, що козаки на боці шведів не брали участь у бойових діях. Їм довірили лише охороняти табір. А от наші вояки з боку Росії постійно обстрілювали шведів.

Вразила шведська тактика бою. Солдати йшли рядами, по них стріляли з гармат, а вони продовжували йти. Оскільки офіцери в строю були першими, їх першими і вбивали. А коли нема офіцерів, армія перетворюється на некерований натовп.

"Волинь" Уласа Самчука

Роман-трилогія. Першу частину "Куди тече та річка" прочитав років із 10 тому, а ще дві ніяк не міг знайти. Аж раптом натрапив у івано-франківській книгарні.

"Волинь" розповідає про початок ХХ століття. Село живе мирно, потім через нього туди-сюди проходить війна, революція, змінюється влада, окупанти, а люди живуть і майже не звертають на це уваги. Селян зачіпає лише те, що стосується безпосередньо їх - чи коня прийшли забирати, чи солдат на постій розмістити треба. Як ні - то й слава Богу.

У романі двоє головних  героїв. Перший - син, який постійно шукає себе. Другий - батько, носій народної мудрості. Він вважав, що брехлива влада довго протриматися не може. Подивимося, скільки простоїть теперішня.

"Спомини запорожця" Никифора Авраменка

Книжка прийшла до нас із діаспори. Спомини стосуються Першої світової війни, революції. Автор родом із Дніпропетровщини, дитячі та юнацькі роки провів на козацьких землях. Є момент, де Никифор пропливає на човні через дніпровські пороги, яких уже немає. Їх затопили у 1930-х, коли будували ДніпроГЕС. Автор описує пороги дуже вдало.

Никифор Авраменко, військовий інженер за освітою, добре креслив. У книжці багато автентичних малюнків, які доповнюють текст - як влаштоване кулеметне гніздо, як будують бліндаж. Авраменко намалював і план острова Хортиця.

Я - з Волині, тож цікаво було читати про Першу світову війну, брусилівський прорив, який відбувся у волинських лісах. Зараз їздимо туди відпочивати й по гриби.

"Кляса" Павла Вольвача

Книжка про кінець 1980-х - початок 1990-х. Люблю її  не через те, що Павло - мій давній товариш, а тому, що вважаю "Клясу" одним із найкращих творів сучасної української літератури.

Роман написано вуличною мовою, з матюками, багато персонажів - бандити. Книжка пояснює: для того, щоб змінити власне життя на краще, треба міняти життя всієї країни. Стверджує, що патріотизм і любов до батьківщини - не пропаганда, а можливі речі для кожного. Роман спростовує міф, що людина не може вирватися зі свого світу й приречена бути такою, як диктує оточення. Насправді, ми дуже рідко потрапляємо в ситуації, коли немає вибору. Закінчується книжка хеппі-ендом.

"Кляса" перегукується з романами Сергія Жадана. Але той пише по синусоїді: є місця майже геніальні, а є - нуднуваті. Тут все рівніше - нема суперпіків, але й провалів теж нема.

"Тема для медитації" Леоніда Кононовича

Цю книжку мені порекомендував Богдан Логвиненко. У ній ідеться про життя сучасної людини, яка бореться з проявами тупості, зарозумілості й несмаку, намагається вижити й зрозуміти проблеми України. Маємо ж родючу землю, працьовитий народ, але не можемо створити державу, з якої не хотілося б тікати. Мене зачепила думка, що найстрашнішим наслідком Голодомору 1932-1933 років став удар по свідомості українців. Уявіть людину, яка живе на своїй землі, вирощує хліб. Раптом до неї приходять і відбирають це - людина ані втекти не може, ані поїсти й нагодувати дітей. І в таких умовах вона вмирає. Якими б жахливими не були масові розстріли, табори, війни, страшніше вмирати у власному домі від того, що в тебе відібрали їжу. Навіть у блокадному Ленінграді в людей була надія на порятунок, а тут і її не було.

У "Темі для медитації" описано наслідки цього жаху. Ми їх не усвідомлюємо, але маємо підсвідомий страх перед владою, недовіру один до одного. Доки не переформатуємо свою свідомість, важко буде щось змінити.

×