– Ну шо, бабушка. От і весна настала. Тепло валить. А скоро й 8 Березня. Цвєти, шампанське, подарки, – каже до літньої жінки молода продавщиця. 1 березня вона продає на вул. Саксаганського у Львові фрукти. На вигляд їй під 30. Має вибілене коротке волосся. Рожевою помадою намальовані тонкі губи. Старша поруч продає шнурівки, хустки, рукавиці. Сидить на невеликому стільчику.
– Йой, доню, яке там свято? Кризіс в Україні. Во тарифи, падлюки, знов піднімати хочуть. Попався б мені той Азаров, то голими руками задушила. І ніц гріха б не мала.
– Та ну вас. Мені романтики хочеться, – дівчина лузає соняшникове насіння. Лушпиння спльовує під ноги. – Я свому ухажору ше два тижні тому заявила: як не зробить мені романтичний вечір, то хай забуде про мене. Хочу при свічках посидіти, шампусику попити. Бутербродики із салямі. А потім – у ванну з пелюстками троянд залізти. І щоб свічки замість світла всюди були.
З університету ім. Івана Франка виходять дві дівчини – руда та брюнетка – в коротких дублянках. Взуті в чорні боти на високих підборах. Зупиняються біля смітника. Одна витягує пачку довгих тонких цигарок.
– Ти вже своєму Ромчику замовлення зробила на 8 Березня? – запитує брюнетка.
– Ну канєха, що так, – затягується рижа. – Накінець здійснить мою мрію. Звозить у Париж. Попробую там залетіти від нього. Тоді виходу вже точно не матиме.
– Але ти, Алка, і жорстока, – брюнетка тушить цигарку об край смітника. – Він же на два роки молодший від тебе. Підросте – кине тебе з дитиною разом. І що тоді робити будеш?
– Та пофіг, хай кидає. Аліменти буде нехилі платити. Головне – в квартирі зразу прописатися.
На просп. Шевченка хлопець у камуфляжній куртці обнімає дівчину. Стоять посеред алеї.
– Ну, чого ти знов обідилася? Та не дурепа ти? То я зопалу сказав. Заспокойся, киць. Ну, тихо. Я тобі такий подарок на Восьме зроблю.
– Ти мені пропозицію зробиш? Ми накінець одружимся?
Хлопець насуплюється. Відступає на крок убік.
– Ляна, ну ми ж говорили про то. Куди спішити? Ми ще молоді. Та й гроші звідки брати будем. Жити на шиї в батьків якось не прикольно. От закінчимо універ, тоді й про женячку поговоримо.
Три жінки на Краківському ринку стоять біля намету, в якому продають шапки.
– Дєвочки, сьогодні святкувати весну будемо? Підемо після роботи по чебуреку із соточкою навернемо, – каже одна, що стоїть посередині. Вона – повна, невисока, у вухах дешеві облізлі сережки. Через плече перекинута чорна дерматинова сумка.
– Оля, так виторгу ноль сьогодні, – жінка з правого боку накидає на голову капюшон чорної куртки. – За шо гулять будемо?
– У мене кілька рублів завалялися. То можу вгостити. Ноги он як промокли. Так і застуду підхопити можна. А ви мені на Восьме відставите.
– Ти шо, на Восьме додому не побіжиш поскорше? Чоловік же подарок точно зробить.
– Я тя прошу. Від того диявола дочекаєшся коли подарка. Пам'ятаєте, прошлого року я після Восьмого з таким синячищем під оком на роботу вийшла. Так то я збрехала вам, шо впала. Той маніяк приперся додому п'яний в дрєбезіну. Почав доколупуватися до мене, шо на сусіда задивляюся. А потім, як зарядив у око. Думала, шо вибив. Сховалася в іншій кімнаті, на ключ закрилася. То та скотина всі полумиски на кухні перебила, а потім на унітазі заснув. Так шо для мене подарком буде, як він не нап'ється і тверезий припре.
Під ліхтарем біля Оперного театру стоїть дівчина у вузьких джинсах. Довге русе волосся зібране в гульку. Розмовляє по телефону.
– Коля, ну де ти? Скільки можна чекати? Ти гірше баби! Вже півгодини пройшло. Та не гребе мене, як там маршрутки їдуть. Ти сказав на третю зустрінемося. Я тут стою, чекаю. Не літо надворі. Карочь, на Восьме чекаю від тебе грандіозний подарунок за всі твої запізнення. Який такий грандіозний? Мозгами пошевели! Ну, мені айпод давно вже треба.
На лавках на пл. Яворського сидять дві молоді матері. Перед ними – синя та червона дитячі коляски.
– Ти як святкувати будеш? Подарок своєму заказала? Бо я вчора у свого, накінець, заначку найшла. Аж 3 тисячі. Точно мені на подарунок відклав. Правда, нічого путнього вибрати не може. Торік сережки подарував – дорогі, з діамантами. Але вульгарні якісь. Навіть надіти їх боюся. А він чіпляється, чого не вдіваю. То я віднєкуюся, кажу, що плаття підходящого нема, – каже жінка в джинсах і рудій куртці.
– І проблеми ж у тебе, – відповідає інша. – А мого з роботи недавно звільнили. Сидимо без копійки. Та ше й, як на зло, і фен, і праска, і м'ясорубка поламалися. То я хоч би якійсь техніці була рада.
3 
1
Комментарии
20