Голоси у повітрі

– Дай закурить?

Я його побачив на ходу, краєм ока. В дешевих штанях, зі шворкою хрестика у вирізі футболки.

Із куривом це він не до мене, а до торговця за облавком овочевої ятки.

– А я сдес пірі чьом? – дивується чорнявець-лавочник.

– При дєньгах.

Хлоп у футболці, пригальмувавши і похмуро глипнувши на торговця, відчалив. Я аж трохи пройшов за ним слідом, подумки усміхаючись відповіді і перемовляючись із приятелями. Теж подумки, бо вони переважно всі з минулого. Відтак, мертві, або зниклі за стіною часу. Із нинішніми знайомцями на подібні теми не порозводишся. Навіть уявно. Це люди складніші й примхливіші, зазвичай. Ще звинуватять у ностальгії за "совком" чи симпатіях до маргіналів. Хіба з одним, "українським лівим", як він себе називає, але ми з ним і в реалі часто спілкуємося. До речі, якщо не подобається "лівий", назвіть його "правим", або якось на свій смак, від того все одно нічого не зміниться.

Поза тим, людей, на зразок того похмурого дотепника, прибуває. Якщо раніше подібні типи крутилися в радіусі вокзалу, тепер вони заполонили середмістя. Гаразд, це – люмпени, часто ще й із кримінальним відтінком, що з них узяти? Але ж зубожілою стає більшість України, чи не 90 відсотків, і не помічати це важко. Варто проїхати вранішнім метром, вернутися вечірньою маршруткою або, скажімо, постояти в чергах районної поліклініки. Вже не кажучи про виїзди на провінцію чи, тим більше, село. Якоїсь соціальної справедливості немає навіть натяку. А система суспільних стосунків перехняблена так, що десятки мільйонів людей почуваються обдуреними і приниженими.

Звичайно, треба було їм краще вчитися в школі, опанувати свого часу англійську, податися на грант, відкривати справу. Ходи, прориті в повітрі чесною конкурентною боротьбою, привели б їх до щастя-добробуту. Дивись, сиділи б зараз на терасах ресторанів, при блискучих вітринах і автах, що чекали б з охоронцями неподалік. Але заповітних ходів мало, а люду – багато. Тому таке. "Що ж це робиться? – лишається хіба дослухатися до голосу булгаківського реґента, що незримо тремтить над буттєвим варивом. – Бідний чоловік цілий день ладнав примуси; він зголоднів… а звідки ж йому взяти валюту?"

А якщо серйозно, то, з грабунку і визиску однієї частини іншою, з обману нічого не виросте. Хоч би як посміхалися з рекламних площин бадьорі персонажі в куцих піджаках і оранжевих штанцях. Хоч би скільки давав траншів МВФ, і хоч би як хизувався прокурор Юра віялами вилучених корупційних мільйонів. Як каже мій приятель, і не лише він, згущується цілий комплекс нерозрішимих протиріч, з якими в рамках існуючої системи впоратися неможливо. В її рамках можна одержати тільки один результат, і він очевидний. Хоч би скільки потім декому питати: "А до чого тут ми?"

×