Хочете побачити пологи на сцені? На передньому плані висока і струнка актриса розставила ноги на два стільці. Між ними актор залазить під її довгу сукню. Його голова – тепер її живіт, обличчя облягає тканина. Актриса мімікою зображає пологові муки. З'являється третій актор і "приймає дитину" з-під сукні. Півтора десятка молодих київських артистів грають п'єсу "Жити" у Центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса. Це перша частина авторського триптиха французького режисера Веніаміна Гійоменка "Наш час". Він увійшов до програми цьогорічної "Французької весни".
Сиджу в третьому ряді одного з найкращих камерних залів Києва, намагаюся зосередитися. Картинки життя весь час змінюються, проте не складаються у щось цілісне. Але анонс дає інструкцію: "Смисл композиції "Наш час" залишається навмисно та свідомо мінливим і закликає кожного звернутися до власної творчості, щоб доповнити його". Докладаю зусиль, аби переконати себе, що "вірю".
Одна з картин торкається теми Голодомору. Актори переміщаються по сцені, збираючи зернини на уявному полі. Одне за одним помирають від голоду. Це – не надто оригінальна знахідка режисера. Один із героїв вижив і збирає докупи тіла померлих. Щоб підняти й віднести "мертве" тіло, хлопцю доводиться докладати справжніх, а не уявних фізичних зусиль. Бідолаха ледь піднімає тіла, що важать більше за нього. Це так контрастує з усім побаченим, що руйнує мої враження. Бо я вже майже переконав себе, що "вірю".
Коли актори виходять на поклон, не знаю, чи варто аплодувати. Приятель поруч подає ідею:
– Тут доречним було б включити аудіозапис аплодисментів.
1 
1
Комментарии