Усе почалося з того, що я виграв конкурс малюнків.

У 13 років батьки відправили мене на три тижні в літній табір у забитому волинському селі. Вихователі з тутешніх селян виявилися не надто справними педагогами. Вже на третій день зміни в таборі панували безлад і анархія. Але такий-сякий конкурс організували.

Мої однолітки малювали квіти, котів, будинки. Я зобразив велетенський скелет у чорній мантії. В одній руці він тримав косу, другою тягнув за чуб переляканого чоловіка. Позаду виднілися хрести й надмогильні пам'ятники. "Так приходить смерть", – підписав червоними, схожими на плями крові, літерами.

Переможця обирали діти. За мій малюнок проголосували всі. У нагороду отримав альбом і набір фломастерів.

– А можеш таке саме мені на руці намалювати? – спитав хтось.

– Запросто.

Наступного дня весь табір був обмальований. Хлопці найчастіше хотіли на собі череп або логотип "Мортал Комбат". Дівчата – квітку чи Міккі Мауса. Я розписував руки й ноги, потім дійшло до животів і спин. Одна мала попросила намалювати їй навколо соска серце, пробите стрілою. Так я вперше у свідомому житті побачив жіночі груди.

Вихователі намагалися зупинити це свавілля, але їх уже ніхто не слухав.

У таборі був завгосп – підстаркуватий пияк. Він уважно спостерігав за моїм талантом. За кілька днів, коли хвиля захоплення малюнками по тілу почала спадати, покликав мене.

– Слухай, малий, намалюй мені на грудях Божу Матір, – ніяково попросив. – Я потім голкою виколю.

Я злякався й відмовився. Більше не малював – ні на людях, ні на папері.

×