"У країні війна, а ви демонструєте людям фільми агресора", – наприкінці липня пишу скаргу на електронну адресу фірми "Луцьк-Експрес".

Їхніми автобусами раз на півтора-два місяці їжджу зі столиці до рідного Луцька. Подобається: водії чемні, автобуси нові – за співвідношенням ціна-якість усе прекрасно. Але кіно: враження, що, крім примітивних російських серіалів, у світі "Луцьк-Експресу" не існує нічого. Терпець увірвався, коли під час чергової поїздки мусив 6 годин дивитися "епопею" про подвиги московських міліціонерів. Щастя, тільки дивитися – звук перекрила музика з рідного плеєра.

На відповідь чекаю більш як тиждень. "Від сьогоднішнього дня буде перевірено всі носії. Російська продукція буде видалена. У разі якщо Ви виявите таку продукцію у майбутньому, прохання вказати номер автомобіля для більш швидкого реагування", – обіцяє перевізник.

У вихідні знову їду до Луцька. Водій не вмикає монітор. Десь на середині дороги пасажири починають нервувати.

– Шофер, включіть кіно! Скучно! – кричить пасажир із заднього сидіння.

– Я би включив, але там жуть. Ви самі того дивитися не схочете. Російські фільми заборонили, а нормальних американських нема, – каже водій.

Люди з розумінням кивають головами. Хтось одягає навушники, інші просто сплять.

– Їду в патріотичній маршрутці, – хвалиться по телефону жінка із сусіднього крісла. – Прикинь, без російського кіна. Хай би ще українську музику вмикали – було би взагалі прєлєсть.

Відчуваю, виграв битву. Щоб виграти війну, потрібно, аби водії перейшли на якісне кіно. Ну, а коли в моїй маршрутці почнуть показувати українські фільми – почуватимуся володарем світу.

×