"Жінка не розуміє, чому чужа людина повинна висіти вдома. А гола - так це взагалі"

Сотню вихованців дитячого будинку під Києвом і вдвічі більше будівельників на новобудові в центрі міста сфотографував Ігор Гайдай 15 травня. Знімки взяли участь у проекті "Один день із життя планети". Протягом доби професійні фотографи та аматори з усього світу знімали життя своїх країн. Роботи виклали на сторінці www.aday.org. Також фото Гайдая увійшли до його проекту "Разом.UA". Над ним він працює вісім років

Світова фотографія перебуває в кризі. Ціна зображення впала. Щохвилини на планеті роблять чи не мільйони знімків. Фіксують усе, навіть оголошення, щоб потім удома почитати. Зараз фотографу, що знімає не гірше знаних попередників, уже неможливо стати відомим. Бо світлин високої технічної якості з вдало спійманим моментом багато. Лишається робити або дуже тонкі фотографії, або епатажні.

Про плівку можна забути. Найкраще у доцифровій ері фотографія вже зробила. Зараз час пошуку нових шляхів. Буде використовуватися 3D-фотографія, розвиватиметься наукова, знімки з літальних апаратів. Продовжуватиме жити інформаційна фотографія, яка фіксуватиме незвичайні моменти або братиме високою якістю. Як, наприклад, знімок німця Андреаса Ґурскі "Кличко", зроблений 1999-го під час бою Володимира Кличка з Акселем Шульцем. Має таку велику роздільну здатність, що в подробицях можна роздивитися всіх людей у залі. Фотографія стала рівноправною в актуальному мистецтві. Більшість виставок сучасного мистецтва на 50 відсотків - це світлини.

Зараз суперпотужна апаратура досяжна кожному. Її можна орендувати на півдня за пару сотень доларів. Фотограф у натовпі із сотні осіб має побачити щось таке, на що ніхто більше не зверне уваги. Також треба мати концепцію, щоб знімки були цілісні, поєднувалися одним задумом.

Я можу сфотографувати будівлю, бо вона цікава за формою, архітектурою. Жінка зніме відбиток цього дому у калюжі, якою ітимуть легкі брижі

Перевага аматорів у тому, що не повинні працювати з набридлими або нецікавими сюжетами. Фотографують заради задоволення. Я працюю як любитель і як професіонал. Аматори бувають дуже просунуті, якщо вміють виходити за рамки - знімають не тільки  немовлят чи друзів на весіллі.

Батьки завжди вважають, що їхня дитина найкраща, й усі мають її побачити. Думаю, на Aday.org. буде багато любительських знімків малюків. Вирішив це врівноважити - показав дітей, які не мають батьків, живуть у дитбудинку. Це теж правда про нашу країну.

Дівчата більше фотографують квіточки, малечу. Жінкам подобаються сентиментальні моменти. Якщо витрусити все з жіночої сумки, можна знайти використані квитки в театр чи інший непотріб, що нагадує про приємні речі. Чоловіки не наділяють такими почуттями предмети. Жінці з фотоапаратом важливо відбити не сам факт, а його поетичне віддзеркалення. Я можу сфотографувати будівлю з простої причини - вона цікава за формою, архітектурою. Жінка зніме відбиток цього дому в калюжі, якою ітимуть легкі брижі.

Ніколи не знімаю квітів. Вважаю, що жодна фотографія не передасть їхню красу. Дружина - навпаки. У неї світлини квітів потім викликатимуть такі самі позитивні емоції, як живі.

Для жінок сімейні знімки на мобільному важливіші за мистецькі фотографії. Часом до нас у галерею приходять пари. Роздивляються мої групові знімки із серії "Разом.UA". Бачу, чоловік хоче купити. Радиться з дружиною. А вона: "Що це таке? Групи якихось людей. Для чого їх удома тримати? Там що, хтось із твоїх знайомих?". Жінка не розуміє, чому чужа людина повинна висіти вдома. А гола - так це взагалі!

У фотографіях членів родини жінки відчувають більшу потребу, ніж чоловіки. Я образ близьких зберігаю в пам'яті. Знімаю тільки те, чим захоплений і хочу поділитися з іншими. Інтимні речі залишаю всередині. Раніше пам'ятав усі потрібні телефонні номери. Зараз не пригадаю жодного, бо знаю, що вони всі записані в мобільному. Не хочу, аби таке сталося з дорогими образами.

Сьюзен Зонтаґ у збірці есе "Про фотографію" написала, що люди вже не уявляють себе без фотозображення. Фраза "Ти сьогодні гарно виглядаєш" має інший сенс, ніж 100 років тому. Тепер її можна перекласти приблизно так: "Ти фотогенічна". Тобто виглядаєш так, що тебе можна фотографувати. Це зашито в сучасне розуміння краси. Навіть коли прогулюються містом із камерою, завжди чути: "Зараз не знімай мене, я погано виглядаю." Навіть, якщо людей ніхто не фотографуватиме, вони вбираються, як для світлини. Підсвідомо рахуються з тим, що їх можуть зняти.

Інколи зображенню довіряють більше, ніж реальності. Магія фотографії у тому, що деякі речі вона передає красивішими. Це - психологічна пастка. Людина починає ненавидіти себе через зовнішність, якщо картинка не вписується в рамки її уявлення про красиве й фотогенічне. З масовістю фотографії виникли еталони краси. До цього годинами готувалися, фарбувалися, спеціально виставляли світло. І так ставали іконами. Звичайні люди не згодні відрізнятися від цих ікон.

Раніше для кожного фото треба було ставити світло, вирахувати витримку. Це було  умовою, щоб знімок узагалі вийшов. Зараз техніка на такому рівні, що ця необхідність відпала. Це розбалувало фотографів. Майстерність почали ігнорувати. Автоматична програма знаходить експозицію, сама встановить стандартні параметри. Для мене світло, витримка, діафрагма - інструменти, щоб показати предмет таким, як хочу я, а не програма. Якщо це рух, зроблю зображення трохи розмазаним, аби було видно динамічність.

Більшість території України 70 років була під радянською владою. Тому тут ніколи не існувало справжньої фотографії. Вона виконувала технічну, побутову або ідеологічну функції. Фото має відтворювати правду. Правдиві документальні знімки були просто вилучені у авторів і знищені. Наприклад, після Голодомору майже не залишилося світлин. У Союзі фотографів виховували як інформаційних повій, що знімали красу радянського життя. Це - коріння того, чому наша сучасна фотографія відстає у розвитку від найкращої світової.

×