Щоб одразу зняти всі можливі питання, скажу: особисто я – прихильник повернення в Україну смертної кари. Сріляти, робити смертельну ін'єкцію, підсмажувати на електричному стільці чи закидати камінням треба насамперед за злочини, скоєні по відношенню до дітей.
Зґвалтував дворічну дівчинку – смерть. Почепив свого сина в сараї на кілька днів у якості батьківського покарання – смерть. Морив дитину голодом із релігійних міркувань – смерть. Факти нелюдського поводження з дітьми в Україні можна знайти мало не щодня в стрічках новин. І тих, хто знущається над дітьми, я не можу назвати повноцінними людьми.
Через те я поділяю обурення луганчан, котрі вимагають від президента Віктора Януковича повернути в моїй країні смертну кару для таких, як 29-річний чоловік, який своїм автомобілем вбив та скалічив більше десятка дітей та молодих людей. Проте моя приватна позиція тут же розбивається об усвідомлення реальної ситуації з дотриманням законності та верховенством права в Україні. Тому людську позицію ховаю глибоко в кишеню, натомість виймаю позицію громадянську.
ФОТОРЕПОРТАЖ: У Луганську автомобіль наїхав на людей, 11 постраждалих
А вона формулюється досить чітко: смертна кара в моїй країні буде застосована передусім як зведення приватних рахунків між гілками влади, бізнес-групами та радикального вирішення конфліктів між приватними особами. Смертний вирок винесуть не реально винному, а тому, в кого менше можливостей захистити себе.
Історія застосування розстрільних вироків не лише в сучасній Україні, а й у Радянському союзі пістрявіє прикладами як елементарних судових помилок, так і фактами, коли влада страчує всіх незгодних та зайвих. Почнемо з розстрілів, котрі проводили більшовики "іменем трудового народу" - вони стріляли "класово чужих елементів", буржуїв, білогвардійців, вчорашніх соратників – есерів, студентів, котрі зі зброєю в руках вийшли проти червоних матросів під Крутами і так далі. До слова, вороги більшовиків теж діяли аналогічними методами, маючи таке ж саме уявлення про правосуддя.
Проте вища міра соціального захисту з перших місяців існування саме радянської влади перетворилася на вищу міру соціального нападу. Справжні злочинці натомість отримували належні за законом вироки не так часто: людину, котра не поділяє поглядів чинної влади, в СРСР (включно з Української РСР) могли засудити на смерть частіше, ніж того, хто скоїв убивство з метою пограбування.
ВІДЕО: Молодик під дією психотропів влетів у натовп біля ялинки у Луганську
Ситуація коригувалася, але не мінялася кардинально. Скажімо, у справі Андрія Чікатила було винесено два смертних вироки. Тобто, через непрофесійність правоохоронців та бажання швидше закрити небажану справу за злочини, скоєні "шахтинським маніяком", засудили та розстріляли невинних людей. За це нікого не покарали. Свіжіший приклад: справа Онопрієнка, піком якої стало свідоме вбивство в міліцейському відділку одного з підозрюваних. За цю "помилку", тобто фактично за умисне вбивство адекватного покарання і тут ніхто не поніс. Це лише тому, що тяжкий злочин скоїли правоохоронці. Так само, як у випадку з убивством Ігоря Індила: винних спочатку не шукали, а потім дали одному з них до смішного умовний термін. Посадовців також прикривають від заслуженої кари, і добре, якщо обходиться при цьому без неправдиво засуджених "стрілочників".
Минулий рік ознаменувався серією злочинів, подібних до скоєного нещодавно в Луганську. Збивали людей своїми машинами, коли – калічили, коли – на смерть, або так звані "мажори" - діти чи родичі нових українських феодалів, або – впливові люди: члени Партії регіонів, їхні друзі, родичі, знайомі. Всі, хто вбивав та калічив людей, лишалися безкарними. Бо мають прикриття у сильних та впливових посадових осіб. За великим рахунком, безкарними у нас завжди лишалися злочинці, котрі мають "кінці" в міліції, прокуратурі, владних структурах чи просто здатні відкупитися. Незалежно від кольору "партії влади". Така специфіка нашої країни.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чергова смертельна аварія на Луганщині забрала життя двох людей
Виходячи з цього, ймовірне повернення смертної кари зовсім не означатиме, що дійсно винні будуть покарані відповідним вироком. Винуватці, котрі нині успішно уникають відповідальності за скоєні вбивства у вигляді серйозного тюремного ув'язнення, так само легко уникатимуть і смертного вироку. Недоторкані, яких у нашому суспільстві аж надто багато, не постануть перед судом у будь-якому разі, належить їм смертний вирок за скоєний злочин чи ні. Якщо в Україні правосуддя вибіркове, а всі закони підігнані під те, аби захищати представників касти недоторканих, відповідати за скоєні ними злочини будуть здебільшого сторонні люди. Вони – звичайні пересічні громадяни, котрі сьогодні вимагають повернення смертної кари для тих, кому побояться навіть виклик на допит прислати, не те, що посадити в камеру на кілька діб.
В Україні, якій до справжньої правової держави ще дуже далеко, будь-яке узаконене покарання понесуть насамперед ті, хто дуже хоче справедливого суду над апріорі непідсудними. Їй-Богу, легше узаконити самосуд і змінити цивілізовані закони на закони джунглів...
3 
1
Комментарии
19