Близько 1,2 млн українців, 2%, стоять на обліку у психіатричних закладах чи колись зверталися до психіатра, наводить дані Асоціація психіатрів України. Серед найпоширеніших хвороб — депресії, паніка і психічні відхилення на тлі алкоголізму.

Всесвітня організація охорони здоров'я стверджує, що психічні розлади мають 20% наших співвітчизників. Однак у порівнянні з країнами Європи і США, по допомогу до лікарів українці звертаються менше.

— Хвороби психологічного походження, такі як неврози, зростають із кожним роком. Причина в стресах, перенасиченості інформацією, поганій екології, постійному шумі від машин, будівництв, — каже асистент кафедри психіатрії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. Шупика Олег Бєлов, 45 років. — Однак в Україні звернення до психіатра розцінюють як "у нього дах поїхав". Деякі начальники можуть навіть звільнити або понизити в посаді підлеглого-пацієнта. Тому в нас більше звертаються до екстрасенсів, народних цілителів.

Про психічні розлади можуть свідчити проблеми у сім'ї, на роботі. Вони виникають як наслідок різких змін настрою, відчуття тривожності, порушення активності, сну.

— Зазвичай наших пацієнтів знаходимо на медоглядах призовників. Останні п'ять-шість років спостерігаємо тенденцію до збільшення юнаків із діагнозом "легкий дебілізм" і "розумова відсталість", — розповідає психіатр 72-річна Валентина Кримінська з міста Броди Львівської області. — Приїжджають хлопці з сіл — із дитинства батьки їх майже нічому не навчали, деяких навіть не водили до школи. Таке явище називають "педагогічною недбалістю". Юнаки ледве-ледве читають по складах, не знають таблиці множення. Ми задаємо їм прості питання, як при зарахуванні до школи. Наприклад, чим літак відрізняється від птаха? Здорові кажуть, що птах живе створіння, а літак — неживий предмет, зроблений людиною. Хворі відповідають, що птах махає крилами, а літак ні. Чи птах маленький, а літак великий. Розмовляють важко, навіть такі відповіді з них треба вибивати. Можемо запитати, чим ріка відрізняється від озера. Деяких таке запитання взагалі заганяє у глухий кут. Часто такі хлопці хочуть до армії, бо розуміють або відчувають, що іншого шляху в них немає.

Валентина Володимирівна припускає, що такі ж діагнози можуть бути поширені й у дівчат із сіл. Але вони не звертаються до лікарів, тому аналогічних даних щодо жінок немає.

×