Повернутись туди, де ти вже ніколи не можеш опинитися, не вдається спеціально, бо там ніби така стіна, де ніяк не намацуються двері. Але це може статися легко і само собою, зовсім ненароком, і в таких місцях, про які нізащо й не подумав би, що оце тут і є потрібний тобі вхід. От, наприклад, заходиш у магазин типу "Все для дому" по якусь дрібницю й попутно питаєш, а що то у вас таке в тих зелених балончиках. А вони пояснюють, що то ж и д к і є г в о з д і або ще щось неймовірне й добре придумане. І кажеш собі: Господи, чого тільки на світі тепер нема, а де ж воно все було раніше?
І от саме в цей момент ти ввійшов туди, куди не потрапиш просто так, туди, де ти жив колись — у світі, зліпленому здебільшого з глини, соломи й лози. І тебе охоплює теплий жаль і ніжність до твоїх батьків і всіх інших людей, причетних до того вже зниклого світу, в якому все оце, що можна купити тепер, навіть не уявлялось. Там усе було набагато бідніше й простіше. Коло нашої старої школи над шляхом стояла Залізна Лавка — магазинчик, де торгував батько мого однокласника Васі Головатенка. Там продавалося все те, через що той магазинчик і звався Залізною Лавкою: різнокаліберні гвіздки, ланцюги для корів, собак чи колодязів, відра — оцинковані чи емальовані, а окрім того ще фарба, оліфа й замазка для вікон, жовта пахуча сириця для кінської упряжі та й більш нібито нічого. Такий собі набір невигадливої розкоші для людей простих і серйозних.
В процесі цього пригадування є коротка мить, коли тобі дуже хочеться розказати тим давнім людям про ж и д к і є г в о з д і та всякі інші чудеса, яких їм не дано побачити. Це бажання наївне, але дуже гарне, бо й тобі самому в цю мить буває ненадовго подаровано те, чого ти вже не можеш бачити.
3 
1
Коментарі