Четвер, 24 травня 2018 15:55
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Зачарований комівояжер

Із випадковим скупченням людей у вагоні метро іноді щось таке стається — вони наче намагнічуються й їдуть далі вже не чужі одне одному.

От і тепер: до вагона увійшов чоловік — із тих, що продають усякі дрібниці. Ті люди нестерпні, бо противним голосом перекривають стук коліс і оголошення про наступну зупинку.

Цей же був не такий. Чути його було на весь вагон, а говорив тихо, мов університетський професор, який знає — щоб почули, не треба кричати. Може й справді колишній улюбленець студентів: високий, трохи заріс сталевою щетиною, іронічний — і до себе, й до свого товару. Став коло дверей і сказав: "Усього за 5 гривень. Мастило для швейних машин. Дівчата, вам знадобиться — капайте на двері, хай не скриплять, щоб чоловік не прокинувся, коли прийде полюбовник!" Це говорилося для дівчат — тих, що за моєю спиною. Тільки він не дивився на них, а наче сам собі це казав. А вже як вони на нього дивилися — мені не видно, а відчувалося — гарно дивилися.

Тут якийсь хлопець нахилився до дядька й зауважив: "Не любовник, а коханець!" І аж почервонів од своєї сміливості. Колись він почує нашу стару пісню про комара, що "не пан-капітан, не полковник, а то ж мухи-цокотухи полюбовник", і йому стане соромно. Втім, дядько не звернув на нього уваги. Стояв собі, задумавшись. Усі ждали ще чогось. Дівчата з-за мого плеча передали йому десятку: "Здачі не треба!" Він подякував, вийняв маленького ліхтарика, увімкнув і оголосив: "Дальність променя — кілометр, гуляйте хоч усю ніч і не бійтеся за свою честь. Тільки кому вона треба, коли постарієте?"

Двері якраз одчинилися й він вийшов задом наперед на перон, і в напханому вагоні враз стало наче якось порожньо.

Зараз ви читаєте новину «Зачарований комівояжер». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода