Приснився мій добрий друг Євстахович, який загинув майже десять років тому. Ніби ми зустрілися на Печерську, де Генпрокуратура. Він був у своєму світлому плащі й чорній кепці, в руці — поліетиленовий пакет. Завжди, тою самою рукою, він тримав ще й дипломат, що погано закривався, і Євстахович притримував його вказівним пальцем. Тепер дипломата не було.
Ми мовчали. Я не знаю, що при такій оказії говорити. Але згадав: Євстахович колись не пропускав жодної нової книжки. А за десять літ у нас вийшло трохи нових книжок — тих хлопців, яких він знав, і яких не знав тоді. Вийшла й книжка про нього самого. Її вже не купиш, і це втішало. Вона хороша, але чомусь не хотілося, щоб він бачив її.
І ми рушили до площі Слави, де є підземна книгарня. Ішли повільно, бо Євстахович всюди зазирав у двори. Там стояли клітки з кроликами. Кролики — чорні. Він годував їх зів"ялою травою з пакета. Я спитав, нащо йому ці кролики. Він відповів:
— А що, ти думаєш, я там роблю? Весь час годую кролів. Їм багато треба.
Там стояли клітки з кроликами
Він був заклопотаний і ні разу не усміхнувся. Здається, у нього померзли руки від холодної трави.
Ми дійшли до площі й спустилися під землю. Знаючи Євстаховича, я боявся: куди скласти всі книжки, що він вибере? Але він узяв лиш перші три томи семитомника Пруста "У пошуках утраченого часу", переклад Анатоля Перепаді. Потім сказав, що йому треба повертатися. З"явився ще один наш друг, з джипом. Колись Євстахович висміяв би "куркульського джипа", а тепер змовчав. Приятель спитав, чи далеко це, бо мало бензину.
— Вистачить, — сказав Євстахович. — Вже смеркає, а туди треба їхати весь час на захід, доки не стемніє.
Я заплатив за книжки і вийшов нагору. Було вже темно. Отже, він доїхав.
2 
1
Коментарі
14