Ексклюзиви
Четвер, 24 вересня 2009 18:44
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Відсутність іволг

 

Зараз кожен ранок золотий і мимоволі нагадує, що іволги відлетіли.

Вони відлетіли ще в кінці серпня. Це дивовижна річ — відчути їхній відліт. Бо, доки вони є, їх майже не бачиш, тільки чуєш спів. А потім одного ранку враз відчуваєш, що їх уже нема. І відчуваєш це раніше, ніж помічаєш, що вже не співають. Немаленька птиця, а вміє робити так, що ти її не бачиш. От бува — клює шовковиці й озивається звідти знайомим голосом, тобі добре видно, як гілка ходором ходить, листя тріпоче, а самої іволги не видно. А літають — швидше за ластівок, і то десь поміж дерев.

Цього літа вони дали розгледіти себе лише раз за весь серпень. Над городом баби Онипірки є відкритий простір, він добре проглядається з нашого двору. І там якось я побачив, як дві іволги ганялися одна за одною. Це було подібно на те, наче дві великі золоті риби вистрибнули з води. Й тривала та картинка не довше, ніж може триматися в повітрі риба, перш ніж знову впасти у воду й зникнути там.

Але після цього все ніби змінилося на весь серпень — так, ніби я тепер сам жив у тій воді, де й вони таємно присутні.

Отак, буває, хочеш доторкнутися до дівчини

Я все життя хотів потримати в руках іволгу й роздивитися її зблизька. Отак, буває, хочеш доторкнутися до дівчини. І не вдалося ніколи, ні разу. А того ранку, коли їх не стало, чудо якраз і полягало в тім, що от вони були, нехай майже невидимі, але тепер ти точно відчуваєш, що їх тут уже нема, навіть невидимих.

То було неймовірне відчуття: більше щасливої близькості, ніж утрати. Бо я відчув їхню відсутність, а це складніше, ніж доторкнутися.

Я пообіцяв собі довго, наскільки зможу, не забувати цього ранку.

Звісно, що забуду.

Але поки що кожен ранок такий самий золотий, як і той, коли вони полетіли.

Зараз ви читаєте новину «Відсутність іволг». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

6

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода