Ексклюзиви
Четвер, 25 червня 2009 19:47
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Юрик дражниться

 

Мій юний друг Юрик у свої 20 із гаком років зберіг дивовижну простодушність. Ось дзвінок:

— Шеф, я за вами скучив!

— Мені ніколи!

— А ви за мною?

Від таких діалогів у Києві сказитися можна. Але тепер літо, і Юрик у Радомишлі, містечку свого дитинства. Я був там лиш раз, недовго, Радомишль запам"ятався мені дерев"яним і тихим. І там тепер Юрик, і дзвінки від нього приємні.

Починається зранку:

— Шеф! Оце слухаю пісні Ірки Шинкарук, і так мені на душі, що аж думаю: я повний зас… нець чи ні? Що ви скажете?

— А ти що хотів почути?

— Правду! — урочисто каже Юрик.

— Ну, тоді — повний!

— Чому?

У цьому він весь: сам спитав, і сам дивується.

Поруч із ним хіхікає якась дівчина

Коли його втомлює музика (а він слухає ще Паваротті й Дворського), Юрик знов озивається. Тепер його покинула ейфорія й напала розсудливість. Він розказує, що почав писати роман і вже готовий вступ, який за стилем нагадує Паоло Коельо, і доведеться, мабуть, зробити з цього вірш, бо куди воно годиться, якщо про Юрика говоритимуть, що він — український Паоло Коельо?

Хтозна, чим це скінчилося. Наступний дзвінок такий:

— Я хочу, щоб ви розділили мою нудьгу!

У нього день якось завжди довший, ніж у мене. Перед вечором він озивається знов, і чути, що з ним поруч хіхікає якась дівчина.

— Шеф, а я вже не буду давати об"яв до газетної служби знайомств!

— Чого ж не будеш? — кажу я, наче не чую тієї дівчини.

— А так — не буду! — говорить Юрик особливим тоном.

Зі мною літ 50 отак не говорили, але я одразу впізнав цей тон. Таким тоном дають зрозуміти: мовляв, я вже в цяцьки не граюся, а ти собі як хочеш! Мене аж зло чогось узяло — він же дражниться, піжон! Ледь не сказав: "Ну, ось нехай ти завтра захочеш, щоб я розділив твою нудьгу!" Але не сказав.

Зараз ви читаєте новину «Юрик дражниться». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

10

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода