Любов є чудове непорозуміння! Один майстер флірту, мій колега, який вже почав забувати героїчне минуле, раптом зустрів юну істоту. Таких він ще не бачив! Їм би зустрітися років тридцять тому, але тоді її на світі не було. І от він її тепер зустрів і йому закортіло хоч на день стати собою колишнім. І він зробив дві дурниці.

Спершу з"їв тижневу порцію якогось чудодійного препарату, не питаючись у лікаря. Препарат подіяв не на потрібний м"яз, а на серце. І колега впритул побачив Кондратія, але вижив. Смішно, що він ковтнув ті пігулки про всяк випадок, наперед, щоб не проґавити мить, коли бойова труба покличе героя.

Коли колега трохи ожив після візиту Кондратія, він усе ще хотів бути героєм і придумав ще один подвиг, тобто другу дурницю. Колега глухуватий і не так почув слова, сказані йому тією юною істотою. Вона сказала, що любить дітей, і заплакала. А йому почулося бозна-що. Й він узявся шукати лікарів, які допомагають бездітним. Бо дуже не хотів, аби вона плакала. Він міркував: я вже не герой, але хочу зробити її щасливою, й ось маю шанс. Він навіть придумав молитву: "Боже, якщо зробиш її щасливою, я готовий більше ніколи її не бачити!".

Я готовий більше ніколи її не бачити

І взявся до діла — знайшов друзів юності в Еміратах і США. Ті сказали: о"кей, але це довго. І він згадав про добру вітчизняну лікарку, жінку свого приятеля, теж колишнього героя. Пішов до неї. Вона хмикнула: "Коли ви успокоїтесь? Ну хай та дівчина приходить!". Він зрадів. Аж тут і з"ясувалося, що у неї все гаразд, що він жертва своєї банальної глухоти, й подвиг не потрібен. І можна заспокоїтися.

Але йому сумно. Адже Бог має добрий слух і безумовно чув усі слова тієї необачної молитви.

×