Те, чого нема

 

Чогось у снах найбільше вражають дуже прості речі, які тебе ніяк би не вразили, якби вони трапилися насправді.

Ось недавно снилося, наче ми з якоюсь дівчиною їдемо в легкій ресорній бричці, у такій колись їздив наш голова колгоспу. Надворі нібито осінь, листя на деревах немає, і по ліву руку мені добре видно, як за городами розлилася наша річка. Вона так широко не розливалася вже дуже давно, бо вмерла. От це мене і вразило — аж так, що відчув: зараз зупиниться серце. Це неможливо було витримати, оцей щедрий розлив води.

Я попросив, щоб бричку зупинили, і та дівчина сказала, що вона зійде зі мною. Це було саме те, чого я й хотів, щоб вона зробила, і я був дуже їй вдячний. Вона заворушилася й доторкнулася до мене плечем. Лиця її мені не видно, хоч знаю, що воно гарне. Видно тільки, що в неї чорне пальто.

І ми з нею опинилися в хаті нашої сусідки баби Наталки, де ця дівчина нібито тепер живе. У хаті все так, як і при бабі: ткацький верстат заповнює увесь простір, а на покуті примостився ще й самогонний апарат, від якого пахло гарячою горілкою (руб за півлітру). Коло печі теж усе на місці. навіть та помийниця, в якій дядько Сашко спересердя хотів утопити свого кума Олексія, а баба не дала цього зробити.

Дядько Сашко спересердя хотів утопити свого кума Олексія

Я підійшов до вікна, що виходило на північ. Крізь безлистий сад добре видно нашу хату, яку хтось недавно підмазав свіжою глиною, і я подумав, що треба написати дочці: мовляв, бач, хтось подбав про нашу хату, доки нас тут немає.

Це була мить щастя, від якого знову захотіло зупинитися серце, і я прокинувся.

Спершу не зрозумів, що я вже не там. Просто подумав, що у баби Наталки ніколи вікно не виходило на той бік.

І ще за якусь мить згадав, що й хати бабиної Наталчиної немає вже років із 30.

×