Звідкись на мене впала ця фраза: "Зустрілись якось Мартин Боруля й Назар Стодоля...". Фраза заворожувала й просила продовження. Різних можливих продовжень! Адже про що йдеться?
Назар — козак, якому для щастя нічого не треба, крім шаблі й Галі. Мартин — міщанин, заклопотаний пошуком "бамаг", що підтверджують його шляхетське походження. По суті, Мартин шукав "бамаги", які хоча б непрямо свідчили, що він теж Назар, бо наша стара шляхта таки була козацькою. Я питав різних людей: як ту фразу продовжити? Мені казали: але ж Назар з ХVІІ століття, а Мартин із ХІХ, як їм зустрітись? Я навіть засоромився, що таку дурницю людям пропоную. І раптом згадав: а вони ж зустрічалися!
Мартин шукав "бамаги", які б свідчили, що він теж Назар
Весною 1918 року гетьман Скоропадський знайшов таки свої дворянські бамаги, здобув владу. Але потрібна армія! Яка — хто знає? Гетьман сів у машину й від Маріїнського палацу поїхав до нинішньої оперети, де тоді був театр Садовського, який грав Назара! Гетьман каже: "Ніколай Карповіч, помогітє!". Той поміг: на параді гетьманських військ на чолі колони йшли хор і масовка театру Садовського у своїх жупанах й зі своїми шаблями. А позаду також в жупанах ішли вчорашні царські офіцери й нерівно співали про Галю. Отаке.
Потім до-о-овго було тихо. А останні років п'ятнадцять Назар із Мартином знов почали стрічатися. Утім, кожного разу виявлялося, що насправді то стрічалися Мартин... і ще один Мартин. Кожен новий Мартин одержував свою театральну булаву й був радий. А потім усі ми зібралися й хором сказали самі до себе: "Ти не Мартин!" Ніби допомогло. Тепер ось мовчимо знову. Ніби й Мартина нема, але й Назара щось не видно.
Отак воно.
2 
1
Коментарі