Пʼятниця, 20 січня 2006 18:50
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Телефон Рубана

 

Літ тридцять тому я був сержантом у Борисові, Білорусь. Сьомою ротою нашого батальйону командував лейтенант Рубан, що потім став генералом української армії. А в шостій роті служив сержант Льоша Рубан — не родич першому, мій земляк з-під Золотоноші. Вони обоє не родичі тим Рубанам, яких я знав пізніше. Льоша мав круглі окуляри, як Кролик, друг Вінні-Пуха.

Ну от. Казарма, як відомо, не має телефонного виходу в світ. Але на тумбочці апарат, береш трубку й просиш полковий вузол зв"язку. А там чергує Рубан. "Льош, дай Гітару!" Й він дає. Гітара — кодове ім"я Києва. Я не просив, бо у мене в Києві, та й ніде, нікого ще не було.

І ось на Новий рік Льоша Рубан після відбою з"єднав мене через штаб полку з містом Борисовом. У трубці почувся дивовижний дівочий голос. Чи він таким і був, чи лиш здавався, бо я другий рік не чув дівочих голосів. Я боявся, що голос зникне, й говорив без упину, сам, лиш перепитував, чи чує вона.

Я другий рік не чув дівочих голосів

Відчуття героїчне: ніби я словами утримую десь у космосі планету, що готова зірватися з орбіти. Потім ми перейшли на діалог. Я — пошепки, в казармі ж двісті душ! О шостій ранку поклав трубку, скомандував: "Рота — падйом!" І з"ясував, що охрип від шепоту.

Я нікому про це не казав. А через багато літ, як уперше почув про певні телефонні послуги, був вражений. Бо щиро вважав, що телефонний секс придумали ми з Льошею Рубаном! Мені тепер смішна лиш ціна, яку за це встановлюють. Бо знаю, що насправді це буває набагато дорожче.

А Льоша після армії ще телефонував: просив знайти надійний мотоцикл. Але я не знався на мотоциклах, й він більше не озивався. Я теж. Бо знаю: на тім кінці дроту мені вже не скажуть: "Це сержант Рубан!"

Зараз ви читаєте новину «Телефон Рубана». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода