Ексклюзиви
Пʼятниця, 01 вересня 2006 14:40
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Штани і галстук

 

Мій батько, як іноді збирався їхати до райцентру, завжди робив одне й те саме. Складав список речей, що їх треба не забути. Перший рядок у тому списку незмінно був такий: "Вдягти штани!".

Я здуру дуже над тим сміявся. Як це можна забути вдягти штани? Згодом  зрозумів: ішлося про ті штани, в яких годиться їхати до райцентру, а не ті, в яких він щодня ходив порати телят.

Він нічого не забував. Якось мені самому знадобилося їхати до райцентру, вперше в якійсь дуже дорослій справі — військкомат чи щось таке. Як на зло, в мене не було нічого солідного для такого випадку. Батько спробував виручити мене. Він довго рився в шафі й витяг звідти річ, якої я до того ніколи не бачив. Це був галстук. Але такий смішний, дурнуватий, немодний, що я аж розсердився на батька. Він нічого не сказав, розгублено стояв зі своїм галстуком, а я поїхав, як був.

Лиш потім я здогадався, що то за галстук. Дивовижно, як він зберігся. Адже батько купив його перед самою війною. А не носив — бо війна, полон, потім Колима, а потім вже не було нагоди одягати.

Я аж розсердився на батька

З Колими вони повернулися з дядьком Іваном — братом моєї матері. Там десь і познайомилися. Дядько туди потрапив ще до війни. І от вони зайшли до хати, і моя баба, мати дядька Йвана, одразу відчинила скриню й подала дядькові пакунок:

— Ваня, оце твої штани!

То були чудові білі галіфе, які пролежали в скрині двадцять років. Іван одягнув їх. За двадцять літ залізні ґудзики проіржавіли й руда іржа розповзлася по білому. Баба заплакала.

— Нічого, мамо, нічого! — утішав він її.

Неймовірно, але ті штани й досі ще у нас десь лежать. Кріпкий був матер"ял.

Зараз ви читаєте новину «Штани і галстук». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода