Ексклюзиви
Четвер, 17 травня 2007 17:32
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Сіно з кульбаб

 

Уночі звертаю од Брест-Литовського проспекту до свого двору. Тут одразу все озивається: бузок пахне гірко й сильно, але чути й молоде листя тополі, клена, дуба.

Й раптом з"являється ніби інша мелодія, або наче хтось чужий є близько в темряві. Цього запаху зараз тут не повинно бути, тому він тривожний, він збиває з ритму. Й не одразу впізнається. Бо це запах сіна, а йому ще рано, бо тільки середина травня.

Отже, вдень скосили газон. Там ще не виросло нічого такого, з чого могло отриматися сіно. Там росли кульбаби. З них сіна не вийде, вони створені з нічого, з води, пилку й гіркоти. Але — пахнуть. Звідки вони знають — як це, хто їх навчив пахнути по-дорослому?

До справжнього сінокосу ще цілий місяць, через те запах і тривожний — наче в тебе цей місяць забрали й пережили його зовсім без тебе.

У тебе цей місяць забрали й пережили його без тебе

Тому й не спиться потім. Юних кульбаб шкода, й себе — через украдений місяць. Але я давно живу й знаю, що в таких випадках треба робити. Треба цю мелодію довести до кінця, до завершеного переживання. Тобто, треба згадати щось таке, що буває пізно ввечері, коли косиш сіно насправді, десь у червні — там, де ти це завжди робиш. Там є широка долина, а далі таке узвишшя — Китай-гора. Вдень вона затуляє собою горизонт. А вночі гору не видно, вона зливається з небом, наче на тім місці просто ніч та й годі. На гребені гори є дорога, вночі теж невидима. Якщо там раптом проїде якась самотня машина й блисне фарами, то ця машина немов пливе собі поміж зірок. Саме це треба побачити. Й потім легко заснути, наче й справді ти цілий день косив, і встиг усе вчасно, й тебе більше нічого не тривожить — аби тільки дощ не пішов.

Зараз ви читаєте новину «Сіно з кульбаб». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода