Був пізній вечір, мабуть, пів на одинадцяту. Ми дивилися по телевізору котрийсь фільм із серіалу про комісара Мегре, із Бруно Кремером у головній ролі.

Комісар носить демісезонне пальто, підходяще для цієї пори року, через те серіал додає особливого затишку нинішнім вечорам.

Утім, дивилися ми кіно не всі — наш кіт спав, бо він навіть у дитинстві був цілком байдужий до телевізора.

Тим часом комісар Мегре хотів перевірити, чи міг злочинець уночі взяти револьвер "кольт" із тумбочки й вистрелити з вікна кімнати, саме оцієї.

Комісар підійшов до вікна й одчинив його.

І стало чути, що надворі щебечуть пташки.

Комісар підійшов до вікна й одчинив його

Це така незначна побутово-декоративна деталь фільму, що ми на неї й не звернули б уваги. Тим більше, що справа наближалася до розв'язки, і пташки там могли бути, а могли й не бути, нічого б від того не змінилося. Але наш кіт їх почув. Моментально прокинувся і пішов на балкон, звідки він удень цілими годинами пильно обсервує пташок — голубів, синиць, горобців, а влітку стрижів і ластівок.

Ми ждали, що буде далі.

Через деякий час кіт повернувся.

Ясна річ, ніяких пташок він там не побачив — ніч, темрява, осінь, дощ, і все це гірко пахне опалим мокрим листям.

Цей кіт ще молодий, і морда його сповнена ентузіазму й готовності до подвигів. Але тепер, коли він повернувся з балкона, котове обличчя якийсь час було іншим. Такий вираз властивий старим котам, котрі вже все на світі бачили, пережили немало обманів і розчарувань і навчилися нікому не вірити, ні на що не ображатися й не підхоплюватися на рівні ноги заради птахів, яких насправді нема.

Кіт побачив, що ми здогадалися про його конфуз. Він зморщив носа й зробив вигляд, що нічого не сталося. Ми всі так робимо в подібних випадках, хоч добре знаємо: воно сталося і ми вже не будемо такими, як були.

×