Партизанів уже мало, й серед них забагато начитаних. Це пояснює їм, що з ними було колись. От один розказує, як вони в лісі зіткнулися з бульбівцями. Вступили в бій, і правильно, бо командир бульбівців — агент абверу, й усі вони такі. Так наче вони показали йому абверівське посвідчення. І що з дідом говорити? Він скаже: ти там не був. Але я читав ту саму книжку, з якої він дізнався, в кого стріляв. Бо в тому бою вони нікого не вбили, отже, не бачили зблизька. А тепер він — знає.
Утім, серед них є й інші. Ось говорив із жінкою, що в юності була в червоних партизанах. Я оминав це, щоб не нарватися знову на бульбівців. Нам і без того добре говорилося — про мистецтво, воно в нас не менш драматичне, ніж усе інше. І от вона розказує про театрального художника, що він, уже по війні, якось глянув на неї й сказав: "Валічка, страшно подумати — я ж міг тебе вбити!" Бо він теж був у партизанах — не в тих, у яких вона. Потім мимохіть вона згадує, як загинув її батько. В їхньому селі стояли партизани в хаті під лісом. Батько серед них не мав родичів, він — поляк. А поніс їм молока. Йде додому, бачить — село оточують німці. Міг іти собі далі, його б не чіпали. Але на очах у німців побіг назад і попередив хлопців. Ті відійшли до лісу, а батька німці застрелили. Й ще розбили мертвому лице до невпізнанності. Вона каже: не розумію німця, який це зробив. Хіба він не бачив, що батько вчинив правильно — а це дуже важко на війні?
Труба медная — и то не всегда одинаково играет
Їй важливо підкріпити цю думку, і вона розказує іншу історію, ніби не пов"язану з війною. Про те, як одного разу провалила роль. І ніхто ні гу-гу. Так у театрі — мовби й правильно. А от підійшов єврей з оркестру, трубач, і каже: "Ничего. Завтра получится. Вот труба медная — и то не всегда одинаково играет. А тут живой человек!"
2 
1
Коментарі
4