Із тих країв, де я люблю жити, але не живу, мені повідомили телефоном, що там вилупилося курча. Якраз оце тепер, коли вже жовтень, дощ і холодно. Весною їх вилуплюється ціле решето, а тут — одне. І воно не жовте, а чорне.
Я згадав, що там є чорна чубата курка — може, то від неї? Але мені сказали, що ні, бо чубату курку за два тижні перед тим убив яструб. А це курча — від іншої курки. Вона собі сиділа замислена на гнізді, треба було її зігнати, але не зігнали, бо хто ж думав, що воно отак невчасно вилупиться. І що з ним тепер робити?
Мені сказали про це вранці. Цілий день я роздумував, і дійшов висновку, що то повернулася душа чубатої курки. Вона якась така була впевнена в собі курка, що не могла не повернутися.
Чубату курку за два тижні перед тим убив яструб
Увечері я зателефонував туди, щоб сказати про це, бо воно здавалося мені важливим. Тут, у місті, було ще не пізно. Й я не одразу збагнув, чому там, за 200 км звідси, дівчина в телефоні говорить зі мною пошепки. А потім збагнув. Навіть не зрозумів, а відчув: там уже всі сплять, утомлені за цілий день. І мокрі яблуні стоять у темряві, і недокопані буряки на городі стирчать у землі, як перевернуті гасові лампи. Але зі мною продовжували говорити. Тихий і теплий дівчачий голос розповідав, що курча все-таки, мабуть, пропаде, бо чим ти його годуватимеш тепер, коли немає весняної трави. Та й холодно. А воно без компанії, й доглядати його нема кому.
Мені стало соромно говорити про душу. І вже кілька днів не наважуюся спитати, як те чорне курча — якщо воно ще там.
А все одно думаю: це ж уяви собі, що чиясь душа весело повертається додому, живе там день-другий, а потім бачить, що спізнилася, а попереду зима — довша, ніж можна пережити.
2 
1
Коментарі
6