Бувають речі, про які не знаєш, чи вони ще є на світі.
От наприклад — гра в ножика. Хто мені сказав би — грають сьогодні в цю гру чи ні.
Недавно вона згадалася мені, й виявилося, що пам"ятаю все — що за чим треба робити. Ця гра хлопчача. Ніж краще брати складаний. Можна й фінку, але її довге лезо неповоротке для деяких фортелів. Перший кидок простий: береш за колодочку й кидаєш — щоб ніж устромився в землю. Як ні — передаєш іншому.
Другий кидок складніший: береш за лезо й кидаєш так, щоб ніж на льоту перевернувся. Далі йдуть важчі фігури — з долоні, з кулака, з ліктя, з плеча, від зубів (без рук), від лоба, від підошви, від каблука. Якщо ніж угрузає косо, майже лежачи, так, що між ним і землею не пролізе палець — кидок не щитається.
Не кожен доходить до останнього кидка — через себе. Кидаєш ножа, не озираючись, через плече або через голову — назад. Устромиться — ти виграв.
Один різновид гри звався — Земля.
Оце моя земля, а ото — твоя
На землі малюється коло тим-таки ножем. Кому випаде — першим кидає в коло ножа. Там, де він устромиться — одрізаєш собі шматок землі в окресленому колі. Тепер — оце моя земля, а ото — твоя. Не влучиш — передаєш хід сусідові. І він кидатиме ножа на твою землю, щоб відрізати від неї собі ще трохи. Як йому пощастить, він може загнати тебе аж на край. Але всю землю забрати складно. Грали ж — стоячи, на повен зріст. І коли в тебе зостається така скибка, як молодий місяць, спробуй влучити в цю скибку.
Щось було в цьому серйозне: порізана земля пахла травою й сама собою. Грали азартно й довго, аж іноді наставав вечір і переходив у ніч. І твоя вузька скибочка землі ховалася в сутінках від вирішального падіння ножа.
Я й згадав усе це якраз проти ночі, перебираючи в пам"яті давні хороші вечори.
2 
1
Коментарі
16