Ексклюзиви
Четвер, 25 лютого 2010 19:47
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Нелегал

 

В отаку пору, коли наземний сніг починає темніти й умирати, я переживаю відчуття втрати дому. Може, це від того, що саме такої пори колись мені довелося побувати на батьківщині — нелегально.

Я служив тоді в армії, у Білорусі. Наш полк потребував кілька мотків якогось дефіцитного кабелю. А мій ротний командир був родом із Києва, його батько працював тут на радіозаводі, де й планувалося добути кабель. Щоб його мотати, ротний узяв із собою мене. Міг узяти й іншого, але я зручніший, бо маю де ночувати в Києві. Відпустку мені не виписали, просто наказали "не попадатися". Ротний дав свій цивільний одяг, на розмір більший. Я й у власній одежі іноді маю вигляд, наче в краденому, а тут — чуже. На вокзалі в Мінську мене запримітили двоє міліцейських сержантів. Ротний (все-таки капітан) наказав їм одчепитися. Вони козирнули й подалися шукати армійського патруля. Добре, що підійшов наш поїзд. Ротний усю дорогу дивився презирливо, наче то я придумав цей маскарад.

Хто б повірив, як мені тоді хотілося назад до казарми, вдягти шинель і чоботи. Бо там, навіть ідучи в самоволку, ти ризикуєш, але залишаєшся тим, ким є.

Мати не любила, коли вдягаю чуже

У Києві ми справилися швидко. У вихідні радіозавод не працював, і я поїхав на Яготин до батьків. Оцього б краще не робив. Мати не любила, коли вдягаю чуже. Було, колись ми з хлопцями мінялися картузами, то це їй ціла трагедія. Ну, а тут! Якось так мені — наче й вдома не був. А от уже йду звідти на автобусну зупинку, бачу: у своєму дворі дід Юрченко конопатить човна на весну. І так мене зачепило, що цієї весни на тому човні мені не світить кататися — дембель ще далеко.

То була гірка мить, бо я усвідомив собі ясно, що ніколи не зможу втекти, наприклад, із тюрми, бо це буде отак само нестерпно.

Зараз ви читаєте новину «Нелегал». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

14

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода