Четвер, 16 вересня 2010 19:36
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Мідний кухоль

 

Він так звався, хоч і не був мідний. Його зроблено з жовтої латунної гільзи 80-міліметрового снаряда.

Майже сто років тому мій дід приніс ту гільзу з війни й змайстрував два кухлі. Він був добрий майстер. Вушко елегантно виклепане, і воно справді з червоної міді.

Один із тих кухлів є в мене й досі. Як був малий, пив із нього молоко. Тепер уже ні, бо тут треба, щоб був не просто той самий кухоль, а й та сама корова, і всі ті люди, які тоді господарювали в цьому дворі. В іншому випадку пити з нього молоко — така сама дурниця, як спеціально купувати квиток на екскурсію туди, де ти колись жив.

Виявилося, що і москалі, й австріяки розмовляють однією мовою

Краще, коли він сам нагадує про себе. І сам захоче, щоб із нього випили. А так іноді трапляється. Наприклад, про війну, з якої дід приніс цю гільзу, я колись знав тільки, що то воювали наші з австріяками в Галіції. Й діда там поранено. Так розказувала баба. Вона не знала, де та Галіція, і я так само, бо на карті її не було. І це забулося, як усе те, чого нема на карті. А через багато років у мене з"явився добрий приятель, галичанин. Якось він повіз мене на пасіку до свого батька — в лісі під Франківськом. Там колись мав пасіку ще їхній дід. Ми гуляли в околицях, порослих лісом. Приятель сказав, що тут колись стояли одні проти других москалі й австріяки. Оце й є та Галіція. Приятель каже далі: коли виявилося, що і москалі, й австріяки розмовляють однією мовою, почали одні до других ходити в гості. Чай пили, пісень співали. А як же, кажу, твій дід мого підстрелив? Еге, відповів він, оте чаювання набридло їхньому військовому начальству, і воно придумало розпочинати наступ.

Тепер, коли той галичанин приїде до мене в гості, я знаю, з якого кухля наллю йому чаю.

Зараз ви читаєте новину «Мідний кухоль». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

18

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода