Мій юний друг Юрик вважає, що обов"язок дорослого мужчини — бути закоханим і віршувати. Так він вирішив рік тому. За цей рік пережито багато драм. Останню дівчину, яка його покинула, звали Наталя. Їй навздогін він написав: "Ах, Наталя, лукава краля!". Вірш дурний як двері, але не вартий зневаги, бо за ним стоїть море Юрикових сліз.

А це він познайомився з двома сестрами-близнючками. Питає:

— Шеф, а може бути, що одна з них фліртувала зі мною?

Цікавлюсь, чому він так думає. Юрик каже, що вона йому усміхалася. Згодом він закохався в одну з близнючок. Показав фотографію обох сестер. Мені вони здалися однаковісінькими. Як він їх розрізняє? Юрик пояснив:

— Моя весела, а друга серйозна!

Як він розрізняє їх по телефону?

Юрик часом телефонує їм. Як він розрізняє їх по телефону? А от як: у серйозної сестри голос веселий, а у веселої — серйозний!

Він написав для неї пісню — "Уляна". Ось початок: "Є імена різні у світі, та твоє, мов зірка ясна!". Усього два куплети й приспів. У приспіві ім"я звучить дванадцять разів. А після другого куплета Юрик зробив примітку, що приспів співається двічі. Отже, ще двадцять чотири рази. А всього тридцять шість.

Юрик ще не показував це Уляні, а знайшов композитора, щоб покласти слова на музику й подарувати готову пісню.

Отак наші з Юриком дні минають у суцільному віршуванні. Юрик у такому стані обвіршовує все, що бачить. Приміром, у тих дівчат є ще третя сестра. Вона нешаноблива до Юрика по телефону, як ті дві. І Юрик написав вірша, що закінчується словами: "Не можу я збагнути, коли якась задрипана істота на мене роззявляє свого рота!".

Юрика трохи мучить слово "задрипана", бо тої третьої він ніколи не бачив.

×