Ексклюзиви
Четвер, 26 лютого 2009 20:29
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Кленовий сік

 

Ніщо так не нагадує про весну, як кленові пагони, що ростуть од пня чи старого стовбура. У тих пагонів зовсім не така, як у дорослих дерев, кора — бузкова, фіалкова або темно-синя, із сизим нальотом, як спіла слива.

Тепер, зимою, вони — це щось таке, чого не може бути.

Іноді вздовж дороги повирубують старі клени, а через рік на тому місці наросте густо молодих. Ідеш повз них, поля в снігу, а тут оця смуга неймовірних синіх кущів. Колір не сильний, здалеку кущі чорні, тільки зблизька кольорові.

У однорічних кленів узагалі якась інша тілесність — ніби не дерев"яна. Може, саме це в них нагадує про весну вже тепер. Підійдеш ближче й майже чуєш шум — там бродить сік. Його можна скоро брати. Краще зі старих дерев, у них соку більше.

Колись ми робили це з моїм однокласником Миколою. Він жив коло ставка, там у них тільки верби, а в нас, од поля — клени.

Він першим згадав про свою бабу

На очеретяних трубках, звечора вставлених в отвір у корі, зранку висіли бурульки, на смак — мов дешеве фруктове морозиво. А вдень капав сік. Він з"являвся повільно, холодний, ніби з глибин землі. Але він був не вода, а щось інше — солодке, однак не таке, як все інше, відоме нам. Важко вгадати, що в ньому солодке — смак чи запах, а може, і те, і те.

Ми збирали його, ділили порівну й несли додому.

Якось Микола попросив собі більше й пояснив, що хоче пригостити свою бабу. Я знав її. Вона сиділа на печі й дивилася у вікно на ставок і на греблю у вербах. Я сказав, що в мене теж є баба, на що він відповів: твоя баба живе тут, де повно кленів, а моя — де їх нема. Я погодився, хоч був трохи сердитий на нього чи на себе, бо він першим згадав про свою бабу.

Цей спогад у мене завжди примішується до звичних весняних тривог і сантиментів.

Зараз ви читаєте новину «Кленовий сік». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

15

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода