Ексклюзиви
Четвер, 17 серпня 2006 18:21
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Картографія

 

Коли геть зовсім не читаються нинішні газети й взагалі обридають будь-які писані слова, я дістаю те, чого не треба читати, а лиш розглядати — свій старий "Малый атлас мира" (Главное управление геодезии и картографии при Совете Министров СССР, Москва, 1968, тираж 200 000).

Там замість закладки — чийсь старий лист, згорнутий так, що видно лиш останню фразу: "Привіт кумі й Бобику!".

Господи, я купив цей атлас у восьмому класі, коли світ здавався отаким самим кольоровим і доступним моїм очам з одного погляду.

Там тепер багато позначок, певні точки на картах обведені червоним олівцем. У Німеччині — Дортмунд, Дармштадт і Дюссельдорф, де був у таборах батько. І точка на сантиметр північніше Магадана, де він теж сидів. Ще в Німеччині — Кассель, де живе дочка. А в Туркменії — Мари, де армійський друг Ібрагім. Кілька точок у Білорусії, де я служив в армії. І на Кубі, де служив брат. Куба тут жовта, мов соняшник.

Привіт кумі й Бобику

Я вже знаю, що світ не такий, як тут, і будь-яку з тих точок не охопиш насправді одним поглядом. Якщо взагалі там щось побачиш. Востаннє я пережив цю ілюзію не так давно, коли плив на поромі з Афін на Родос. Пором виходив у море надвечір. Я збирався не спати всю ніч — адже це те саме море, яким подорожував Одіссей! Після вечері вийшов на палубу. Ніч була непроглядно-чорна. Й лиш на горизонті виднівся промінь якоїсь фари. Так, немов восени вийдеш за село — а десь далеко в степу оре трактор. Привіт кумі й Бобику. І я пішов спати.

Але дивна річ. Я не розлюбив оцього старого кольорового атласу, по-совєтськи хитрого й нарочито неточного, щоб шпигуни могли заблукати в темряві ночі.

Зараз ви читаєте новину «Картографія». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода