Мабуть, це якась хвороба абощо: панічно боюся позбуватися старих книжок. Коли доводиться це робити, згадую одного давнього знайомого. Він був театральний режисер і колись поставив "Гамлета" — одного з найцікавіших, бачених мною.
Якось іще тоді я зустрів його в "Букіністі" — він здав туди свого повного Пушкіна, добре коментоване довоєнне видання. Казав: навряд чи до кінця життя ще раз перечитаю, а коли так — то нащо він мені? Логіка залізна, а щось у цьому мені дуже не сподобалося. Потім той чоловік покинув театр і став народним цілителем. Може, в цій переміні й нема зв'язку з книжками. Але я боюся стати іншим, ніж є, хай навіть кращим.
Вона його таки, здається, любила
Є ще один добрий приятель, якого люблю слухати, бо він завжди говорить розумні й переконливі речі. Недавно по телефону між нами зайшла мова про рідкісні словники. Він сказав, що існує сайт, де є всякі словники у форматі pdf — як живі, хоч і віртуальні. Читав мені список тих словників. То таки розкіш — і зручніше, ніж тримати на полиці. Я був із цим згоден. Навіть уявив собі цей сайт. Так сильно уявив, що стало сумно. Бо уявилося, що ці книжки можна тільки читати, але не нюхати, гладити палітурки й торкатися сторінок носом і щокою. Найдивовижніше, що той мій приятель сам пише і видає книжки — якраз не віртуальні, розумні й товсті. Люблю, коли він їх мені дарує.
От і ще одного приятеля згадав. Про нього казали, що його небезпечно пускати до чужих бібліотек. Його вже нема на світі. Одна дівчина, у якої з ним був роман, розказувала, що якось запросила його до себе. А в неї бібліотека якраз непогана. І от коли вони вже прощалися на порозі, вона його обняла — так сильно, що за поясом штанів знайшла книжку. Все це розказувалося зі сльозами на очах, бо вона його таки, здається, любила.
2 
1
Коментарі
8