Буває особливе щастя від того, що ти дивишся на масло — на хлібі або просто так. Одразу й не скажеш, у чому тут причина. Може, в чистоті кольору, що не дуже часто трапляється в природі: так само хочеться дивитися в глибину інших живих кольорів — свіжого гречаного меду, червоного вина або очей кота, і то не всякого, а чим-небудь здивованого. Масло — з того самого ряду явищ, хоч у його кольорі нема прозорості, а спокійна густина, що тихо світиться зсередини. Це те, що мимоволі присвоюєш — як власну радість. Радість не від того, що воно тобі належить, а від того, що воно тобі гарне. Може, через те завжди зачіпає фраза "заробити на хліб з маслом" — вона здається невдало сконструйованою, навіть непристойною, бо не про все можна говорити просто так, при буденній нагоді. Це не те, за що розписуєшся у відомостях наприкінці місяця, а те, що дістається тобі як чудо.
Якби в мене спитали про якісь найщасливіші армійські враження, згадав би передусім про те, як маленький кружечок масла кожного ранку світиться на краю казенної алюмінієвої тарілки. Того кружечка недостатньо, щоб насититись, але досить, щоб підтримати в собі вітамін ностальгії, бо це нагадує про дім і про те, як колись у нас робили масло. Брався п'ятилітровий бутель, туди наливалося вершків — і колотилося. Процес довгий, бутель переходив через усю сім'ю з рук в руки й від того ставав теплий, у ньому потроху починало щось густішати й збиватися докупи, і звук був схожий на те, як десь сваряться індики: "Клу-клу-клу-клу!". Нарешті на тарілці опинялась грудка новонародженого масла й на ній блищали краплі води.
Ти згадуєш про це і можеш залишатися печально-урочистим, може, трохи навіть патетичним — але так, що цього ніхто не бачить і не сміятиметься з тебе.
2 
1
Коментарі
9