Аншлюс

 

В останні дні все відбувається швидко й стається одразу всього багато. І є підозра, що то не переміни, а лиш підміни. І шукаєш хоч якихось знаків, щоб збагнути, що воно означає й чим може обернутися.

Ось ходив на Петрівці по книжковому ринку й побачив дещо дивне. У букіністів — кілька старих українських видань Горького — у перекладах Плужника, Варави, Любченка, Куліша, Йогансена, рік 1934-й. Тобто, коли їм уже не давали писати, а тільки перекладати, і то — лиш це, а не інше. І вони ще не знають, що для більшості з них це останній рік на волі, а до смерті декому — два-три роки.

Я спитав букіністку про ціну. Виявилося, недорого як для прижиттєвих видань, хазяйка явно не знала, що то прижиттєві. Сказала:

— А начто вам дорого? Горького тут полно, притом в оригинале и в 10 раз дешевле!

Німецькі солдати замовили по 10 яєць кожному

Це була мить, коли сучасне сходиться в одній точці з минулим і ти розумієш, що ці хлопці навіки зосталися там, при нікому не потрібних перекладах епохи великого зближення культур, що насправді означало підміну однієї культури іншою. І тепер їхні імена, хоча б для букіністки, не означають уже нічого. Чому я не бачив тут цих книжок раніше? Може, не стало когось, кому вони були ще дорогі як пам"ять, а тепер їх винесло сюди — як після шторму виносить на берег ознаки давніх корабельних катастроф.

Я одійшов, узяв іншу книжку, і там зблиснув абзац, на який не звернув би уваги раніше. Це мемуари про аншлюс Австрії, коли її приєднали до братньої Німеччини, й усі раділи. До віденської кав"ярні зайшли німецькі солдати й замовили яєчню, швидко й багато — по 10 яєць кожному. І старий хазяїн кав"ярні подумав: аллес, стара добра Австрія закінчилася. А я думаю: чому вони просили так швидко й багато? Невже відчували, що все це скоро погано обернеться?

×