Ексклюзиви
Четвер, 11 жовтня 2018 16:26
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Андронів курник

Був на цьому тижні в мене невдашній день — не хотіла робитися робота, що вимагала придумування з голови. А там порожньо, хоч плач. Моя баба називала це "Ум заорало", от і мені так. Не придумується — і все. Ще вчора вмів, а сьогодні забув — не тільки те, як це робиться, а й для чого. Знаю тільки, що — треба. Найкраще було б у цей день узятися за щось простеньке — квасолю лущити абощо. А треба якраз не квасолю, а те, що не виходить. І не таке воно й невідкладне, хай би собі полежало, а боязно: може, це вже назовсім? І так жалко — не себе, а людей, які мене люблять саме за те, що вмію щось придумати з голови, а тепер розлюблять.

Отак пропав майже цілий день. З якого боку не заходив — не клеїлось, аж поки не втомився й не став собі смішний. І згадав діда Андрона, що жив колись через дві хати од нас. От він був майстер усякого придумування. Якось узяв і поставив у себе у дворі двоповерховий курник. Ні в кого такого високого не було. А в нас же все тоді робилося з верби, очерету й глини, і скоро той курник перекособочився буквою "Z". Хто не йшов повз двір — довго озирався: як воно не падає? Ну, потім таки впало. А приказка ще довгенько була: "Ну, це в тебе щось таке, як Андронів курник!"

От згадав це — й полегшало, бо, може, і не треба нічого придумувати, хай зробиться само собою. От, може, й Андрон згадався не просто так, із голови, а сам прийшов, щоб оддячити. Бо я його колись виручив. Він тоді вже старий був. Приходить, каже: "Поможи порося зловити". А зима, сніг по коліно, і той підсвинок забіг далеко в поле. Побігав я там, доки зловив і приніс. Оддав Андрону, а він пояснив: "Порося ж ніколи снігу не бачило. А дай, думаю, випущу його у двір, нехай подивиться".

Ну, хіба скажеш, що погано придумано?

Зараз ви читаєте новину «Андронів курник». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода