Ранок 5 лютого 1999-го ми зустріли в черзі за квитками на залізничному вокзалі Варшава Заходня. Разом зі мною на заробітки вибралися сусідські хлопці - Валерка Чамлай та Володя Щур. За кордоном ми вперше. Польською не знаємо ані слова.
Добираюся до віконечка і щось там бекаю. Касирка видає три квитки. Беремо й забиваємося в найдальший куток зали. Напередодні від'їзду ми наслухалися оповідок про знаменитих російських рекетирів у Варшаві. У кожному зустрічному бачимо вимагача. Як на те, поїзд на Кошалін від'їжджає аж увечері. Сидимо як на голках.
Аж ось і наш поїзд. За радянською звичкою вриваємося у вагон перші й займаємо найкращі місця. Вдається посидіти до прибуття кондуктора. Він скептично оглядає білети й безапеляційно заявляє, що наші місця - "стойонце на коритажу". З ганьбою виходимо й таки стаємо в коридорі. За Варшавою заходить інший контролер.
Ви що, хлопаки, у вас дитячі білети. Треба доплатити
- Ви що, хлопаки, у вас дитячі білети. Треба доплатити.
Доплачуємо. Дивуємося європейському сервісу: виявляється, тут треба доплачувати за стоячі місця. За Мальборком заходить наступний перевіряльник. Він виявляє, що касирка дала нам квитки на звичайний поїзд, хоча треба було на "поспєшний". Платимо знову. За Ґдинею нас штрафують: "поспєшний" поїзд виявився зовсім не "поспєшним", а "експресовим". Коли за Слупськом заходить п'ятий контролер, ми наїжачуємося й готуємося до найгіршого. Але він нам співчуває. Каже, що від самого початку квитки були цілком нормальні. Знаходить і показує наші місця.
Зранку наступного дня ми в курортному містечку Полчин-Здруй. Бабі Марисі, у якої квартируємо, ламаною українсько-польською мовою захоплено розповідаємо, як нам удалося уникнути тих самих знаменитих російських рекетирів у Варшаві. Вона здіймає очі до неба й час від часу вигукує:
- О, Матко Боска! В якому страшному світі ви живете!
2 
1
Коментарі
7