– Слышь, Юрец. А что по-украински обозначает "перукарня"? Парикмахерская, чтоль?

Навесні 2000 року племінник із Луганська гостює в Тальному на Черкащині. Після армії Толя поліз у шахту. Згодом почув, що я повернувся з Польщі. Розпитує подробиці.

– Толю, як ти збираєшся їхати до Польщі, якщо української не розумієш?

– Фигня. Подойду к телке, скажу: "Слышь, чувиха, расскажи, как доехать до Познани?" А оттуда уже как-нибудь доберусь.

Через півроку повертається.

– Самое страшное было в Варшаве. Я спрашиваю у них по-русски, они отвечают по-польски. Что говорят – не разберу. Подошел к одному деду. Говорю, дедуль, смилуйся, как доехать до Познани? А он на чистейшем русском языке отвечает: "Парень, я по-русски ничегошеньки не ­понимаю".

У Познані хлопця ніхто не попередив, що він сів у відчіпний вагон. Поїзд поїхав до Кошаліна, а Толя – на південь, до Вроцлава. На четвертий поверх будинку на вулиці Грюнвальдській, де мешкала наша далека родичка баба Марися, він добрався через добу. Баба якраз була не в гуморі. Коли почула, що до неї приїхав ще один гість з України, сказала:

– Пошел вон!

Толя повернувся би в Україну, якби мав гроші на зворотню дорогу. Однак через п'ять годин баба згадала про християнське милосердя:

– А що, хлопе, правда, що твоє прізвище Янушко? Тоді заходь.

За півроку важкої праці ксьондз Болеслав недоплатив Толі третину обумовленої суми. У відповідь той вночі прокрався до садиби, випустив коней із конюшні та камінням розбив кілька вікон.

– Пусть знает русских, жирная свинья.

Повернувшись, Толя зайнявся бізнесом – продавав віконні профілі. З початком війни на Донбасі переїхав до Києва. Від зими – у складі української армії воює проти росіян.

– Я тут захищаю Україну і Польщу. Ніколи ще посіяне ксьондзом Болеславом зерно не падало в такий благодатний ґрунт, – сміється.

×