— Вам із Миколою на годину роботи, — жінка переконує їхати до тестя в село Лісове. — Про все вже домовлено. Як спаде роса — приїде комбайн. Обмолотить пшеницю, ви її повозите у хлів і будете вільні.
Микола — ще один зять, чоловік Ольги — Надійчиної сестри.
Об 11:00 комбайна немає. О 13:00 нарешті чути гуркіт. Вискакую на вулицю — і знову мимо. Це конкуренти нашого фермера молотять пшеницю в сусідів.
О 15:20 останній автобус додому на Тальне. За півгодини до відходу нарешті приїздить комбайн.
Після 16:00 ми з Миколою йдемо на попутки. Надя й Оля лишаються.
— Може, Мажора візьмете? — питаю несміливо.
Жінка невблаганна:
— Собаку забирай. Я не матиму часу його пильнувати.
Утрьох виходимо за село. Коли йдемо повз горіхову посадку, невідь-звідки вискакує кошеня. Хтось вивіз його в поле й викинув. На радощах воно кричить благим голосом.
— Тепер нас точно ніхто не візьме, — каже Микола.
Йдемо вервечкою. Попереду — Мажор на повідку. За ним я, потім Микола. Останнім біжить кошеня. Дядьки із зустрічних машин, коли бачать цю кавалькаду, заливаються сміхом. Так проходимо кілометрів зо три. Я згадую про пляшку молока в рюкзаку.
— Треба його нагодувати, — кажу. Микола знаходить порожню бляшанку. Наливаю молока і йдемо далі. Але кошеня нас доганяє.
Біля повороту на Шаулиху їде порожній автобус. Водій пригальмовує, але бачить собаку й кота і тисне на газ. Вечоріє. Я не витримую і викликаю з Тального таксі.
Ніби навмисне, майже одразу виїжджає білий "жигуль". Впізнаю подружжя — це Тамара і Віктор, вони возять молоко з Гордашівки.
— Кошеня заберемо собі, — кажуть, коли вислуховують нашу історію. — Хай у хліві миші ловить.
Ще за півгодини приїздить таксі. Дістаю останні 200 гривень. Удома годую Мажора хлібом із молоком. Він верне морду. Вночі загонить сусідського кота на яблуню під моїм вікном. Гавкає до ранку. Так зганяє злість на свого недолугого господаря і всіх котів на світі.
1 
1
Коментарі