Ексклюзиви
Субота, 14 квітня 2012 15:00
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Удар парасолькою

Перехід проїжджої частини вулиці віднедавна викликає стійкі асоціації з Суворовим і Альпами. Я ніколи не даю приводу для гніву водіям. Переходжу дорогу точно по "зебрі". Завжди керуюся принципом: мені зупинитися легше, ніж автомобілю.

У суботу разом із донькою 8-річною Світланкою проводжаємо дружину на село. Накрапає дощ. Жінка вже перейшла дорогу, а ми лише збираємося. Кілька секунд - і ми посеред проїжджої частини. Звідки не візьмись, на дорогу вискакують дві побиті часом "сімки". Ревуть, аж луна йде. Очевидно, змагаються в швидкості. Я зупиняюся, ховаю доньку за спину. Один із водіїв одразу забирає вліво, щоб проїхати перед нами. Інший мчить просто на мене. Таке враження, що він слідкує лише за конкурентом, але аж ніяк не за дорогою. Зрештою, метрів за 5 таки повертає вправо й об'їжджає нас по внутрішній частині дороги. Страх миттєво змінюється сліпучою люттю. Щосили б'ю парасолькою по даху автомобіля. Від удару парасолька вигинається й розсипається. Водій і не зупиняється - продовжує гонку ніби нічого не сталося.

У жінки дрижать губи. Вона не може сказати ні слова

На іншому боці вулиці в жінки дрижать губи. Вона не може сказати ні слова. Мала бавиться мобілкою. Їй страшно не було. Я теж заспокоююся миттю. Ще за 5 хвилин стає соромно. "А що про мене люди подумали?", - гризе сумління традиційне українське запитання.

Не знаходжу собі місця до вечора. Тоді дзвоню колезі Віталію.

- Тю, дурний, знайшов від чого переживати. Я б ще й номер запам'ятав і в міліцію подзвонив би. Через таких лопухів, як ти, він завтра на дорозі когось точно вб'є.

Звинувачення в зайвій м'якотілості дають моєму сумлінню необхідний баланс. Наступного разу постараюся запам'ятати номер. Якщо виживу.

Зараз ви читаєте новину «Удар парасолькою». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

10

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода