– Ми з хлопцями вирішили, що відступати не будемо, – каже солдат Дмитро Пасєка. Він приїхав у 10-денну відпустку до села Мошурів Тальнівського району на Черкащині. – Навіть якщо командири накажуть відступати – залишимося. Для нас це – справедлива війна, для росіян – загарбницька.

Батько Дмитра – волонтер. Возить продукти й одяг на фронт – від Щастя до Маріуполя. Машину завантажують усім Мошуровим. У Лісовому – іншому селі – кілька разів заготовлював продукти на фронт мій 84-річний тесть. Гроші на одяг для бійців збирає шостий клас молодшої доньки. Її вчитель історії недавно розрахувався й добровільно пішов на фронт.

У ХХ столітті наші хлопці гинули на кількох війнах, що Україну жодним боком не чіпали. На початку 1900-х у селі на батьківщині виступав заїжджий цирк. Найцікавішим був номер силача. Він закликав усіх боротися й легко розправлявся. А тоді Галактіон Корчевний взяв і викинув циркача за арену. Галактіон знався на садівництві. Кілька посаджених ним яблунь плодоносили в рідній Соколівочці ще майже 100 років. Але йому судився короткий вік. 1905-го Галактіон служив на броненосці "Наварін" і загинув біля Цусіми. Якби жив в Україні, доглядав свої яблуні, й не знав би, де та Японія розташована.

Згадую дитсадок, і перед очима постає обличчя виховательки Надії Григорівни. У нас мінялися няньки, а вона була незмінно всі п'ять років. Часом у групу приходив її син. Олександра Лисюченка вбили в Афганістані 1980-го. Навряд чи Сашко міг би розповісти, для чого совєцький уряд послав його на смерть у цю гірську країну.

Нас можна було топити у водах Японського моря і скидати з перевалів Гіндукушу. Але поміж рідних садків накачаний ботоксом циркач мусить полетіти сторч за межі арени.

×