— Хто хоче поїхати в Ясну Поляну до садиби Льва Толстого — прохання записатися в куратора групи, — оголошує однокурсниця.

В Орловській області я вже бачив садибу Тургенєва в Лутовінові — місце, де відбувалися події роману "Дворянське гніздо". Їздив до Мценська, де писав "Леді Макбет Мценського повіту" Лєсков.

Влітку 1986-го ми, студенти Черкаського педінституту, вже кілька тижнів у Росії. Збираємо фольклор. У мене з Оксаною робота найлегша — записуємо на магнітофон народні пісні. Всі вони з матюками. А нам хочеться чогось романтичного.

Зранку їдемо в Ясну Поляну. Музей чомусь зачинено. Доки викладачі домовляються про екскурсію, розглядаю продуктовий кіоск. Це щось неймовірне. В країні радянського дефіциту бачу банки з бразильською кавою, бельгійський шоколад, французькі вина з Бордо. Єдина біда — десь подівся продавець. Чекаю. Між тим з'ясовується, що екскурсії не буде. Ще за кілька хвилин з'являються молоді чоловіки в елегантних костюмах — люди з КДБ. Вони шепчуть по-зміїному:

— Быстро убрались отсюда. Сейчас приедет президент Франции Миттеран. Даем 5 минут, чтобы духу вашего не было.

Нас гонять, як паршивих собак. Гірко, що не побачимо садибу письменника. Не пройдемо повз те місце, де він у дитинстві шукав зелену паличку, й де згодом був похований.

Понуро бредемо дорогою в просіці. Оксана просить мене затриматися. Зранку вона випила кефіру й тепер біжить до лісу. За хвилину вертається захекана й перелякана.

— Тільки-но присіла, як двоє піднялися з кущів. Я встала — ці двоє сіли. Тут цих кадебешників більше, ніж дерев.

Нас запихають в автобус. Дівчата проходять першими, а я ледве втискаюся на останню сходинку. На одній нозі їду до Тули. Попереду — нові пісні у виконанні російських бабів. Їм годі переказати без матюків, як ми не опиралися злу в Ясній Поляні.

×