Ексклюзиви
Понеділок, 01 серпня 2016 16:44
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Сергій Михайлович

— Подивися на це чмо, — до сусіда Володі дорогою машиною приїхав черговий клієнт. — Це мій однокласник. До чого воно опустилося!

Сергій сидить у мене на лавці й усе чує. Фраза адресована йому.

— Ти ще в школі списував у мене граматичні завдання, — відповідає. — Бо не знав, що чоловік не може бути середнього роду. А таке хамло, як ти — може.

Сергій — високий брюнет із чорною інтелігентською борідкою й зачесаним назад волоссям. Останні 20 років п'є горілку й читає книжки. На вулиці його дражнять Гапацулею, а я називаю по імені й по батькові.

Якось у тальнівського багатія вкрали цуценя. Той обіцяв винагороду. Я вирішив посміятися.

— Наступного разу, Михайловичу, ти викрадеш, а я поверну. Заробимо гроші, — пожартував.

Сергій відповів швидко.

— Думаєш, ти дурний, а я — ні?

Хоч як Михайловичу хочеться випити, але він у житті нічого не крав. Як ще була жива моя мати — косив їй траву, а взимку відкидав сніг. Мама платила йому харчами й давала десятку. Тепер цю роботу я роблю сам. Однак Сергію продовжую платити. Він уже нічого не може, бо ледве човгає із ціпком. Після дощу заходить у плащі, що колись був дорогим і білим.

— Михайловичу, а давай я передрукую в своїй газеті те, що колись писав про тебе в журналі "Країна"? — пропоную. — Дам 40 гривень за публікацію.

Та стаття Сергієві не сподобалася. Особливо дратувала сцена, в якій напарник по пляшці зізнається, що скурив книжку "Три мушкетери". Кривиться.

— Та друкуй. Якщо вже вся країна прочитала, то хай і район знає.

Михайлович не торгується. Старанно перераховує гроші. А в часи мушкетерів він би викликав мене на дуель.

Зараз ви читаєте новину «Сергій Михайлович». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода