Ексклюзиви
Вівторок, 18 квітня 2017 18:13
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Про їжу і роботу

У двері хтось стукає.

— Проше до коляції, — каже пані Ева й чекає на нас із Володькою в коридорі. Веде на кухню й садовить за довгий стіл. На ньому — котлети, картопля, ковбаси, шинка, оселедець, шпроти і три види сиру. Окремо — кукурудзяні пластівці з молоком. Ми з товаришем примощуємося скраєчку й чекаємо. Півтора місяця заробітків у Польщі ми сиділи на китайських супах. Схудли кілограмів на 5 кожен.

За кілька хвилин заходить повариха баба Целя.

— Чого ви не їсте? — дивується.

— Чекаємо, доки всі зійдуться.

— Так це вам двом!

Ми з Володькою не віримо своїм вухам. Ще раз перепитуємо. Їмо як верблюди — у горб. Наступного дня всі поляки їдуть із санаторію "Бетанія". Останнім до нас заходить власник — ксьондз Болеслав.

— Настає Великдень, — каже. — Нікого з нас не буде три дні. Отут — показує на два холодильники — ваша їжа.

Ми оцінюємо запаси. За потреби могли би протягнути на них до літа.

Після свят нас завантажують роботою. Я збиваю киркою асфальт. Володька дістає бетонні плити й відвозить їх до дороги. 12 годин роботи даються взнаки. Зранку довго не можу випрямити пальці.

У неділю — єдиний вихідний. О дев'ятій ранку чую, як під вікнами гукає Ева.

— Ходіть-но на снідання!

Ледве стягую себе з ліжка. Опівдні історія повторюється. Кажу, що кави не питиму, бо сплю. За 2 години йду на обід. Пропускаю підвечірок о 16-й. Ледве прокидаюся на вечерю.

— Ти спиш, як дитина, — зауважує Ева.

Після місяця роботи Володька їде в Україну. Й одразу наймає бригаду садити картоплю на городі. На обід закуповує повну торбу харчів. Його мати сплескує руками:

— Ти думаєш, вони це з'їдять?

— Не знаю, — каже Володька і цитує улюблене прислів'я ксьондза Боле­слава:

— Їжі й роботи ніколи не забракне.

Зараз ви читаєте новину «Про їжу і роботу». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода