Ексклюзиви
Понеділок, 15 серпня 2016 15:05
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Пістрява стрічка

Літня ніч прекрасна й страшна водночас. Вікна моєї хати відчинені. За ними — аромат саду. В квітнику лютують цвіркуни. В кутку кімнати — малий чорно-білий телевізор "Сніжок". Разом зі мною Сашко Шпак і Олег Назаренко. Нам по 12 років. Дорослих нема й ми тішимося в передчутті ­пригод.

По телевізору — прем'єра. Показують "Пістряву стрічку" з Василем Лівановим у ролі Шерлока Холмса. Ми сидимо на ліжку й спираємося на стіну. З іншого її боку — груба. Будівничий вмонтував у неї три залізні труби. За його логікою тепло мало переходити з однієї кімнати в іншу.

Коли змія шмигає в душник і намагається вкусити дівчину, ми, не змовляючись, відсуваємося. Стає страшно. Всюди ввижається гадюка.

Олег мав ночувати в мене. Тепер сумнівається. Рветься додому. Сашко — теж. Зачиняємо вікна, дрижимо. Так минають хвилин зо 20.

— Та чого це я маю боятися? — каже Шпак. — Гайда до Маляренка красти черешні.

Перелазимо через паркан і опиняємося в дворі Степана Романовича — колишнього директора школи. Він — високий, сивий, інтелігентний — постійно з книжкою чи газетою.

Ліземо на черешню. Вночі не видно — де спілі ягоди, де зелепухи. Однак ми рвемо й тішимося. За якийсь час утрачаємо пильність і починаємо говорити голосно.

Раптом унизу починає щось шипіти. Звук наближається. Щось холодне й бридке падає мені на шию. Я уявляю змію. З переляку лечу сторч і біжу додому. Олег не бачить сітки, якою відгородилися Маляренки від Полякових. З розгону лупиться в неї і відскакує, як від невидимої стіни. Сашко стрибає на паркан. Чути тріск дерева.

Удома відхекуюся. Аналізую і здогадуюся про дідову хитрість. Напередодні він обмотав шлангом стовбур дерева. Почув крадіїв і пустив воду. Степан Романович читав "Пістряву стрічку" раніше за нас.

Зараз ви читаєте новину «Пістрява стрічка». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода