У Тальному мають зносити пам'ятник Федору Дубковецькому. Він — колишній котовець із Бессарабії. Був організатором колгоспного руху. Та в часи Голодомору підгодовував людей. Після війни товаришував із Хрущовим. Той кілька разів приїздив у наш райцентр.
Одні кажуть, треба зносити, бо червоний окупант. Інші захищають, бо місцева знаменитість.
Я згадую бесіди із зятем Дубковецького — Борисом Скібіцьким. Його мати померла в пологах. Батько виховував двох дітей. Баба пекла смачні пиріжки. Щоранку дорогою на роботу пригощала ними першого секретаря райкому росіянина Соболєва. Коли Борисового батька внесли в списки репресованих, Соболєв викреслив.
1941 року Скібіцький учився в Москві на льотчика. З початком війни скинули десантом біля Старої Русси у Новгородській області. Поруч розірвалася міна. Осколки виходили кілька років. Потім переганяв американські аерокобри з Далекого Сходу.
— 1943-го — знову на фронт, — згадував. — Командир полку — самодур. Мріяв до генерала дослужитися. Робив із нас винищувачів-штурмовиків. Змушував брати в кабіну протитанкові авіабомби. Кілька льотчиків так і загинули: набирає висоту, боєкомплект детонує і все — нема що хоронити.
Скібіцькому написали 16 збитих літаків.
— Насправді, я не збив жодного, — казав по секрету.
Після війни одружився з донькою Дубковецького. Добре пам'ятав приїзди Хрущова.
— Микита Сергійович любив гречку, а ненавидів буряковий самогон. Якось побачив, що я сію кукурудзу не квадратно-гніздовим методом, а звичайним. Крив матюками 10 хвилин.
Мені Борис Поліектович запам'ятався добротою. Завжди підвозив старою "Таврією".
— Ось ти Хрущовим інтересувався, — казав дорогою. — Та були вони з Дубковецьким простими дядьками. Пили горілку й закусювали гречкою. Зараз би їх керувати і близько не підпустили.
Скібіцький помер позаторік. Йому було 97.
У нинішні дискусії я не встряю. Якби моя воля, я зніс би Дубковецького. Замість нього поставив би пам'ятник його зятеві. Як символу епохи й добрій людині.
2 
1
Коментарі